-14-

   Кораблі особистої гвардії Голови Парламенту сідали на платформу один за одним. Потужні двигуни здіймали хмари пилу. Чорні броньовані корпуси відбивали блискавки, що спалахували у небі над Тар-Кайросом.
   Гаррон стояв попереду загону. Автомат був напоготові. Солдати зайняли оборону. Ніхто не збирався добровільно віддавати Ревена.
- Останній раз питаю, — сказав Солар. - Ти впевнений, що хочеш це зробити?
- Ні.
- Тоді навіщо?
- Бо хтось повинен мислити тверезо.
   Солар гірко посміхнувся.
- І це говорить людина, яка збирається вступити в бій із парламентською гвардією?
- Я старий військовий, — буркнув Гаррон. - У нас дивне уявлення про здоровий глузд.
   Ліара навіть усміхнулася. Лише Ревен мовчав. Він майже не чув розмови. Щось змінювалося у ньому глибоко всередині, наче невидимий механізм почав рухатися після тисяч років спокою.
  Двері першого корабля відкрилися. На платформу вийшов високий чоловік у темній формі, без шолома, без зброї. Його супроводжували десятки бійців.
- Командир Гаррон Вейс!
   Голос був спокійним, занадто спокійним.
- Передайте Носія під контроль Парламенту!
- Ні!
   Чоловік навіть не здивувався. Він очікував саме такої відповіді.
- Це прямий наказ!
- Мене це не хвилює!
- Тоді ви будете звинувачуватись у державній зраді...
- Мене це не хвилює! - повторив Гаррон.
   Він зробив крок уперед.
- А тепер моя черга ставити запитання.
- Цікаво? Ну що ж, я слухаю...
- Чому Голова Парламенту хоче отримати Ревена живим або мертвим?
   На кілька секунд настала тиша. Потім незнайомець відповів.
- Тому що це наказ Голови...
- Погана відповідь!
- Іншої не буде!
   Гаррон уже хотів сказати щось ще, але раптом завмер, тому що Ревен різко зігнувся навпіл, відчуваючи різкий біль. Цього разу все було інакше не як раніше. Було таке відчуття, що його кістки ламалися всередині.
   Ревен впав на коліна. З його горла вирвався хрипкий крик.
   Ліара миттєво кинулася до нього.
— Ревене!
Його руки тремтіли. Чорні прожилки під шкірою почали швидко розростатися, від долонь до плечей, від шиї до обличчя, наче темрява поступово замінювала кров.
   Солдати відступили на крок. Навіть гвардійці Парламенту завмерли. Ніхто не знав, що робити.
- Що з ним?! — крикнув Солар.
   Ліара сканувала його переносним аналізатором. Показники змінювалися щосекунди.
- Це неможливо...
- Що саме?
- Його організм перебудовується.
- Як?
- Я не знаю, але це вплив Аетеру!
   Ревен різко підняв голову. Його очі спалахнули золотим світлом - не жовтим, як у заражених, саме живим яскраво-золотим...
   І тоді світ знову перед ним зник, але цього разу він не опинився біля воріт, не побачив Безодню, не почув голосів. Він стояв посеред величезного незнайомого міста і водночас знайомого.
   Вежі здіймалися до неба, по вулицях рухалися тисячі людей. Над містом світили три супутники. Ревен відчув дивне хвилювання. Він здогадався, що це за місце, знав кожну вулицю, кожну площу, кожну будівлю, наче колись жив тут...Попереду він почув голос.
- Ти починаєш згадувати.
   Ревен різко обернувся.
   На сходах стояв високий чоловік. У темному одязі, без маски, без броні. Його обличчя було знайомим.
- Хто ти?
   Чоловік сумно посміхнувся.
- Колись я ставив те саме запитання.
- Я тебе знаю?
- Частково.
- Ти той голос?
- Один із них.
   Ревен зробив крок уперед.
- Скажи мені правду!
   Чоловік довго мовчав, потім тихо відповів:
- Правда в тому, що ти пам'ятаєш не своє життя.
- Що?
- І ніколи не пам'ятав.
   Ревен відчув, як земля йде з-під ніг.
- Поясни!
- Ще час не настав...
- Але я хочу знати відповідь!
- Ти ще не готовий!
- Ти помиляєшся...
   Чоловік похитав головою.
- Саме це говорили всі Носії.
   Місто раптом здригнулося. Небо потемніло. Десь далеко пролунав вибух. Люди почали кричати, панікувати, тікати. Ревен дивився навколо і раптом зрозумів - він уже бачив це. Саме це місто, саме цей день, саме цю катастрофу.
- Це кінець...
Чоловік мовчки кивнув.
- Кінець першого циклу.
- Ти був тут?

- Так.
- Ти вижив?
   Дивна усмішка торкнулася його обличчя.
- Це залежить від того, що ти називаєш життям...
   І тоді Ревен вперше помітив дещо дивне, очі чоловіка, такі самі як у Голови Парламенту...
   Ревен різко прокинувся, наче виринув із води. Навколо знову була посадкова платформа. Гаррон. Ліара. Солдати. Гвардія, але щось змінилося. Усі дивилися на нього зі страхом, навіть Гаррон.
- Що?
   Ніхто не відповів. Ліара простягнула йому невеликий металевий уламок, де він міг побачити своє зображення.
   Ревен подивився в завмер. Ліва частина його обличчя більше не була людською. Під шкірою проступав чорний візерунок. Золоте світло пульсувало під поверхнею, а зіниці стали вузькими й неприродно яскравими. Він повільно торкнувся щоки і відчув щось дивне, але це був не страх, а впізнавання, наче це мало статися, наче він уже бачив себе таким. Колись дуже давно.
   Раптом усі екрани на платформі знову одночасно ввімкнулися. Обличчя Голови Парламенту заповнило дисплеї, але цього разу щось було не так.
   Він дивився прямо на Ревена, наче бачив його, наче знав, де той перебуває.
- Ти вже почав змінюватися.
   Усі завмерли.
- Що? — прошепотіла Ліара.
Голова Парламенту продовжив:
- Я знав, що цей момент настане.
   Ревен відчув холод.
- Хто ти такий?!
   На екрані чоловік ледь помітно усміхнувся.
- Це питання ти повинен поставити іншому.
- Кому?
- Доктору Сайлену Ворсу...
   Настала важка тиша.
- Це неможливо! - вигукнув радник.
- Чому це? — запитав Гаррон.
   Солар не відповів, тому що вперше за довгі роки в його голові з'явилася думка, яку він боявся навіть сформулювати. "А що, якщо доктор Сайлен Ворс ніколи не помирав? А що, якщо весь цей час він був значно ближче, ніж вони думали після катастрофи в "Ноксар"?"
   І десь далеко, під землею, у темряві комплексу «Ноксар», старий термінал самостійно увімкнувся.
На екрані з'явився лише один рядок: СТАТУС НАГЛЯДАЧА ТРЕТЬОЇ ПЕЧАТКИ: АКТИВНИЙ! І через секунду система сама додала ще один запис: МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ПІДТВЕРДЖЕНО.