-9-

   Тиша в архіві стала нестерпною. Ніхто не рухався і не говорив. На екрані все ще світився запис: ОБ'ЄКТ ПІДГОТОВЛЕНО ДО КОНТАКТУ З АЕТЕРОМ і дата, яка не мала жодного сенсу.
- Це неможливо... - здивовано вигукнула Ліара.
- Ти про що? Поясни, - Гаррон не міг збагнути.
   Ліара вказала на позначку часу.
- Це не сучасне датування...
   Солар похмуро відповів:
- Хронологія першої раси...
- Так, - кивнула Ліара. - Сучасні жителі Етернум-Тенебріс рахують час за рухом трьох супутників планети і ми вважали, що це правильно, але... - вона зробила паузу. - Так було не завжди... Є припущення, що до сучасних жителів нашої планети, існувала раса, яка використовувала іншу систему. Значно старішу. Вони відстежували цикли Аетеру - періоди, коли енергія планети слабшала або навпаки ставала надзвичайно активною. Після їхнього зникнення ця система була втрачена. - Ліара кілька секунд мовчала, потім тихо сказала:
- Якщо переклад правильний... цей запис старший за сучасну цивілізацію на кілька тисячоліть.
   Гаррон насупився.
- Тобто?
- Тобто проєкт «Ревен» або щось із такою назвою існувало ще за часів першої раси!
- Це, можливо, помилка, - нарешті сказав Гаррон. Його голос прозвучав надто різко, наче він сам не вірив власним словам.
   Солар похитав головою.
- Ми перевірили архів багато разів!
- Архіви можна підробити, - не здавався Гаррон.
- Але не цей...
  Ліара дивилася на екран. Її серце билося все швидше.
- Якщо дата справжня... - Вона не договорила, тому що наслідки були надто очевидними. Ревен не міг брати участь у проєкті, не міг бути добровольцем, не міг бути звичайною людиною. Його історія починалася значно раніше.
 Ревен не слухав. Світ навколо наче віддалявся. У голові почало шуміти, а пам'ять почала незрозумілими, короткими та розмитими уривками повертатися. 
   Біла кімната та чийсь голос. Десь було чутно дитячий сміх, а потім раптом настала темрява. Він згадав розбите скло та безліч рук і слова: "Стабільність дев'яносто два відсотки".
   Раптом картина миттєво змінилася: червоне світло, сирени, перелякані люди і той самий голос: "Він прокидається".
  Ревен різко схопився за голову. Ліара одразу помітила.
- Ревене!
  Він впав на коліно. Перед очима все попливло.
  Гаррон уже хотів покликати медиків, але раптом усі монітори в архіві одночасно спалахнули. Екрани потріскалися і вимкнулися. Системи почали перезавантажуватися. У залі згасло світло.
- Що відбувається? — вигукнув один із техніків.
   Ніхто не відповів, тому що відповідь з'явилася сама на центральному екрані білими літерами: ДОСТУП АВТОРИЗОВАНО!
   Солар зблід.
- Неможливо!
- Що саме? - запитав Гаррон.
-  Цей рівень архіву закритий!
-  Для кого?
   Радник мовчав, потім дуже повільно відповів:
-  Для всіх!
  Екран змінився і почався запис: на зображенні з'явилася стара лабораторія. Набагато старіша за комплекс «Ноксар». У кадрі з'явився молодий доктор Сайлен Ворс. Він дивився прямо в камеру.
- Запис номер один! Проєкт «Ревен». Фаза створення носія...
   У залі стало тихо.
- Носія? — прошепотіла Ліара.
   Сайлен з запису продовжував: 
- Після відкриття аномалії Аетеру ми дійшли висновку, що людський організм не здатний витримати прямий контакт.
   На екрані з'явилися графіки, схеми та медичні записи.
- Усі випробування завершувалися смертю суб'єкта.
   Запис на мить перервався, а потім почалася знову, на ній доктор Сайлен усміхався і ця усмішка зовсім не сподобалася Гаррону.
- Тому ми вирішили створити ідеального носія, - продовжував говорити доктор.
   Усередині Ревена щось похололо.
- Створити? — прошепотіла Ліара.
   Сайлен ніби почув її.
- Не людину, не солдата... А спеціальний біологічний організм, здатний адаптуватися до Аетеру.
   Усі присутні завмерли.
   Запис продовжувався.
- Якщо експеримент буде успішним, людство отримає ключ до наступного етапу еволюції.
  На екрані з'явилася капсула. Усередині неї щось знаходилося, але зображення було пошкоджене і роздивитися було неможливо.
- Перший зразок отримав кодове ім'я «Ревен»...
   Ревен відчув, як кров холоне у жилах. Його ім'я, його життя. Усе це могло виявитися лише кодом.
   Запис урвався. Архів знову завис.
   Ліара першою порушила тишу.
- Ні!
   Солар перевів погляд на неї.
- Що?
- Це не доводить, що він створений штучно!
- Але й не спростовує!
- Це безглуздя!
- Тоді, можливо ви зможете пояснити дату?
   Ліара не змогла відповісти на це..
  Ревен підійшов до екрана. Його руки тремтіли. Він не хотів у це вірити. У нього були спогади, емоції, життя, минуле. "Хіба штучно створена істота могла мати все це?"
   "Ревене..." Голос з Безодні знову прозвучав всередині голови.
- Замовкни!
   "Ти нарешті бачиш правду".
- Йди до біса! - прогарчав Ревен, але відразу відчув нестерпний біль в голові, наче хтось розривав його свідомість навпіл.
   І він побачив знову безмежну темряву і ворота, тріщини на печатках і велетенську тінь по той бік, але цього разу вона була значно ближче. І він майже зміг роздивитися її обриси...
   Сирена раптово розірвала тишу архіву, червоне світло залило приміщення і усі здригнулися.
- Що знову? — процідив Гаррон.
   Один із техніків підбіг до консолі. Його обличчя зблідло.
- Раднику...
- Кажіть!
- Зовнішній периметр столиці прорвано.
   У залі запанувала мертва тиша.
- Ким?
   Технік ковтнув.
- Тисячами заражених...
   Ліара відчула, як усередині все обірвалося.
- Так швидко?
- Вони вже в передмістях.
   Гаррон різко схопив автомат.
- Скільки в нас часу?
- Години дві... Не більше! А можливо і менше...
   Солар прикрив очі.
- Евакуація?
- Уже почалася.
- А флот?
- Втрачає контроль над секторами.
  Раптом усі екрани знову змінилися, але цього разу ніхто нічого не натискав. Система сама запустилася і зображення знову зʼявилося.
    Той самий чорний стовп, що вони бачили, як вийшли з комплексу, але тепер він був значно більшим. І змінив траєкторію - тепер він був набагато ближче до Тар-Кайроса. Навколо нього блищали десятки чорно-золотих блискавок, зовсім неприродніх. Раптом камери зафіксували ще дещо. Настільки велике, що його неможливо було охопити поглядом.
   Гаррон повільно прошепотів:
- Це не зараження?
   Солар похмуро кивнув.
- Ні.
- Тоді що це?
   Радник дивився на запис так, ніби боявся відповісти.
— Мені здається... - Він замовк, а потім вимовив слова, від яких у всіх похололо всередині.
— Це те, що намагається вирватись...
   І в ту ж секунду десь глибоко під Тар-Кайросом пролунав удар. Такий сильний, що здригнувся весь урядовий комплекс. Печатки продовжували слабшати, а часу залишалося дедалі менше...