-7-

   Декілька секунд ніхто не рухався. Вітер гуляв кам'янистою рівниною, здіймаючи хмари темного пилу. Десь далеко на горизонті все ще виднівся чорний стовп, що здіймався до самого неба.
   Гаррон дивився на столицю Тар-Кайрос. На місто, яке було серцем Етернум-Тенебріс. І зараз, за багато років не був упевнений, що зможе його захистити.
- Нам потрібно туди, — нарешті сказав він.
   Ніхто не став сперечатися. Усі й без того розуміли: якщо зараження справді поширюється, якщо комплекси один за одним зникають із мережі, то відповіді можна знайти лише в столиці або загинути разом із нею.
   Транспортний шатл стояв на аварійному майданчику за кілька сотень метрів від виходу з комплексу. Невеликий військовий корабель із потемнілою від часу бронею. Були часи коли він перевозив персонал між дослідницькими об'єктами. Сьогодні ж міг стати їхнім останнім шансом.
   Солдати швидко перевіряли системи.
   Гаррон особисто контролював підготовку. Він довіряв своїм людям, але зараз не був впевнений ні в кому і ні в чому. 
- Двигуни справні.
- Паливо?
- Повний резерв.
- Озброєння?
- Частково функціонує.
   Гаррон коротко кивнув.
- Цього вистачить.
   Ревен мовчки дивився на небо. Темні хмари ставали густішими. Здавалося, вони збиралися навколо чорного стовпа на горизонті, наче щось притягувало їх до себе або годувалося ними.
   Ліара підійшла поруч.
- Ти знову його чуєш?
   Вона навіть не уточнювала кого. Ревен зрозумів одразу.
- Так.
- Що він говорить?
- Нічого важливого.
   Ліара помітила, що він бреше. Вона вже навчилася відчувати зміни в його емоціях. Їхній зв'язок через Аетер ставав сильнішим.
- Ревене...
   Він подивився на неї.
- Що?
- Якщо ти повністю почнеш змінюватися...
   Він посміхнувся, перебиваючи її.
- Почну?
   Ліара не знайшла відповіді, бо зміни вже почалися.

* * *
   Двигуни загуркотіли. Шатл відірвався від землі. Каміння й пил розлетілися в різні боки. За кілька секунд комплекс «Ноксар» залишився далеко позаду. Тепер він нагадував маленьку металеву пляму серед безкраїх пустель Етернум-Тенебріс.
   Ревен сидів біля ілюмінатора і дивився вниз. Спочатку все здавалося звичайним - скелі, каньйони, старі промислові дороги, але потім він побачив першу чорну тріщину. Вона прорізала землю на кілька кілометрів. Навіть із висоти було видно, як навколо неї змінюється сама поверхня планети.
- Гаррон...
   Командир підійшов.
- Бачиш?
 Гаррон насупився.
- Так.
  За хвилину вони побачили ще одну, потім ще і ще, наче хтось розбивав планету зсередини.
  Ліара працювала з даними сенсорів. Її обличчя ставало дедалі блідішим.
- Це неможливо...
- Що тепер? — буркнув Гаррон.
   Вона кілька секунд мовчала.
- Аетер...
- І що з ним?
- Він змінюється.
- Поясни нормально.
   Ліара збільшила графіки.
- Енергетичний фон планети завжди був стабільним, навіть під час воєн і після катаклізмів, але не зараз... - Вона показала екран. - він росте...
- Наскільки?
- У сотні разів.
   У кабіні запала тиша.
- Так не буває, - сказав один із солдатів.
- Саме тому мене це лякає.
   Раптом Ревен здригнувся. Перед очима все потемніло. Він не встиг нічого сказати, коли світ зник...
  Яскраве біле світло. Лабораторія. Люди в білих халатах. Гомін голосів. Монітори та сканери... І величезна скляна капсула з людиною всередині. Звичайний молодий чоловік, поки що не Носій, а звичайна людина.
 Рейвен Ашер... Він стояв поруч із високим чоловіком із сивиною на скронях. Той щось спокійно та впевнено пояснював.
- Це стане найбільшим проривом в історії людства!
- А якщо ви помиляєтесь?!
- Ми не можемо помилятися!
- А якщо енергія нестабільна?
  Чоловік усміхнувся.
- Ти занадто хвилюєшся...
- Це нормально!
- Вір мені...
  Ревен раптом зрозумів, хто стоїть перед ним. Доктор Сайлен Ворс...
   Видіння щезло. Ревен різко вдихнув. Шатл хитнувся.
   Ліара одразу підскочила.
- Що сталося?
   Він дивився перед собою.
- Я подумав...
- Про що?
- Нам потрібно шукати...
- Кого?
- Сайлена... Це він хотів...
   Гаррон різко обернувся та перебив його:
- Ти впевнений?
- Так.
- Цього не може бути!
- Чому?
- Бо доктор Сайлен Ворс загинув десять років тому!
   Ревен повільно похитав головою.
- Ні!

- Що значить ні?
- Він був там і розмовляв зі мною...
   Усі мовчали.
- Я бачив його! - продовжував далі Ревен.
- Він той, хто розказував про ідеальне людство... За допомогою Аетеру...
   Командир уважно слухав.
 - І що він ще сказав?
   Ревен дивився кудись у порожнечу.
- Він був упевнений, що контролює Аетер.
   Ліара заплющила очі. Саме цього вона боялася.
   Минуло ще кілька годин. Тар-Кайрос ставав дедалі ближчим. Тепер уже можна було розгледіти окремі райони - світлові магістралі, транспортні кільця, гігантські башти... Але все одно щось змінилося: деякі квартали були темними, без світла... без руху...
- Це аварійні відключення? - запитав солдат.
- Ні, - тихо відповіла Ліара.
- Звідки знаєш?
- Бо відключення не поширюються так швидко.
   Усі подивилися вперед. Темна зона збільшувалася просто на очах, наче чорна пляма розповзалася містом.
   Раптом комунікатор Гаррона ожив. На екрані з'явився герб Центрального уряду.
- Гаррон Вейс на зв'язку!
   Кілька секунд лунали лише перешкоди. Потім вони почули втомлений старий голос.
- Нарешті...
- Хто говорить?
- Радник Солар...
   Гаррон здивувався. Настільки високопоставлені люди не виходили на зв'язок особисто.
- Ми отримали ваші звіти.
- Тоді ви знаєте, що відбувається.
- Частково.
- Частково? - у голосі Гаррона з'явилося роздратування. — Планета гине!
- Саме тому ви повинні негайно прибути до урядового комплексу.
- Для чого? - Настала коротка пауза. - Тому що ми знайшли дещо, що стосується експеримента...
   У кабіні стало тихо. Ревен відчув, як серце пропустило удар.
- Що саме? — запитав Гаррон.
   Голос радника прозвучав ще тихіше.
- Архів проєкту "Ревен"... Імена всіх учасників. У тому числі хто за всім цим стоїть...
   Зв'язок урвався.
   Ревен дивився на вогні столиці. На місто, яке стрімко наближалося. І йому прийшла думка: можливо, найстрашніша правда чекає не за воротами Безодні, а в його власному минулому...