-1-

   Етернум-Тенебріс ніколи не спала. Навіть у години затемнення, коли три супутники планети закривали залишки тьмяного світла, мегаполіси продовжували жити. Чорні вежі здіймалися крізь густий фіолетовий туман, транспортні потоки перетинали небо, а під землею безупинно працювали реактори Аетеру - серце всієї цивілізації. 

   Планета давно переступила межу звичайного розвитку. Тут не лікували хвороби - їх переписували на генетичному рівні. Не створювали штучний інтелект - вони вирощували живу свідомість. Вони не боялися смерті, а шукали спосіб її перевершити. І саме це мало стати початком кінця...

   Глибоко під столицею Тар-Кайрос, на рівні, якого не існувало на офіційних картах, розташувався сектор "Ноксар" - найсекретніший науковий центр Етернум-Тенебріс. Саме там народжувались технології, про які не знало навіть населення планети. Саме там уперше торкнулися Порожнечі.

- Стан ядра нестабільний...

   Голос пролунав крізь холодне гудіння апаратури. Доктор Сайлен Рей повільно підняв очі до гігантської капсули в центрі лабораторії. Усередині мерехтіла темна субстанція - густа, схожа на павутиння. Вона рухалася, дихала, була живою. Науковці навколо нервово переглядалися.

- Рівень активності Аетеру зростає, - продовжив оператор. - Ми втрачаємо контроль над потоком.

   Сайлен мовчав. Він дивився на темну матерію так, ніби бачив перед собою майбутнє і саме так і було.

- Починайте підготовку носія!

   У лабораторії запала тиша. Кілька людей помітно напружилися.

- Ви впевнені? - запитала одна із дослідниць. - Після інциденту на станції в тому місті...

- У нас немає часу! - перебив її Сайлен. - Етернум-Тенебріс вмирає!

   Ніхто не наважився сперечатися. Усі знали правду. Ресурси планети виснажувалися. Аетер, який століттями був джерелом сили, почав змінюватися. Реактори працювали нестабільно. У різних секторах фіксували просторові аномалії. І найгірше - жителі планети почали чути голоси. Спершу це списували на психічні перенавантаження, але потім зрозуміли, що це все вплив енергії. З кожним циклом випадків ставало більше. Тіні рухалися самі. Дзеркала спотворювали зображення, а іноді в темряві з'являлися спостерігаючі жовті очі, наче щось дивилося на них із самого Аетерну. Але Рада планети не бачила в цьому загрозу, вона бачила можливість, якщо Аетер еволюціонував, його потрібно було підкорити, використати і проєкт "Ревен" мав це зробити.

   Двері лабораторії відчинилися. До зали увійшов чоловік років тридцяти. Високий, темноволосий, у чорній формі військового корпусу. Його кроки відлунювали металевою підлогою, а погляд залишався спокійним. навіть коли він побачив капсулу з темною енергією.

   Ревен, а точніше - Рейвен Ашер, колишній офіцер, у відставці, експедиційного флоту. Єдиний, хто вижив після контакту з аномалією за межами зовнішнього сектору системи. 

   Ідеальний кандидат.

- Ви викликали мене, докторе?

Сайлен обернувся.

- Як почуваєтесь?

- Нормально, - строго відповів офіцер.

   Але це було брехнею і вони обоє це знали. Останні місяці Рейвен майже не спав. Його мучили дивні сни. Іноді він чув шепіт просто у власній голові. А ще... темрява почала реагувати на нього: освітлення згасало, коли він нервував, електроніка виходила з ладу, а одного разу тіні на стіні раптом потягнулися до нього. Але про це він нікому не розповів, бо тоді експеримент скасували б, а він надто довго йшов до цього.

- Сьогодні фінальна фаза, - промовив Сайлен. - Після інтеграції ти станеш першим провідником чистого Аетеру.

   Рейвен подивився на капсулу. Темна матерія всередині повільно закрутилася, ніби відчувши його присутність.

- А якщо піде щось не так?

   Доктор усміхнувся.

- Не піде.

   Десь, у глибині лабораторії коротко мигнуло світло. Рейвен насторожився, йому здалося, що він чує голос, ледь чутний ніжний шепіт.

- Не заходь туди...

   Він різко обернувся... Нікого, лише вчені біля комп'ютерів.

- Щось сталося? - запитав Сайлен.

- Ні.

   Шепіт зник та дивне відчуття залишилося, наче щось спостерігало за ним, вичікувало.

- Починаємо процедуру!

   Скляна капсула в центрі залу повільно відкрилася. У повітря вирвався холодний чорний туман. Рейвен завмер. Темна матерія рухалася неправильно. Вона не нагадувала енергію чи рідину, вона нагадувала живу істоту. На мить, йому здалося, що в тумані промайнули жовті очі. Він моргнув - і бачення зникло.

- Заходьте, - сказав йому Сайлен.

   Рейвен повільно зайшов у середину капсули. Металеві фіксатори замкнулися на руках. По шкірі пробіг холод. Він бачив, як за склом заметушилися оператори.

- Синхронізація ядра зараз стабільна!

- Потік Аетеру в межах норми!

- Підключення носія завершено!

   Сайлен підійшов ближче.