Пролог

   Колись зорі над Етернум-Тенебріс співали - не голосами, не звуками, а світлом.

   Небо цієї планети ніколи не було темним. Навіть у години великого затемнення, коли три чорні супутники проходили крізь фіолетове сяйво атмосфери, над безкрайніми землями все одно пульсували сріблясті потоки енергії. Вони текли між хмарами, мов живі ріки, огортаючи шпилі башт, кристалічні ліси та океани чорного скла. 

   Етернум-Тенебріс була живою. Планета дихала, і кожен її мешканець відчував це народження.

   Величні міста здіймалися високо над землею, вирізані не з каменю, а зі світлових мінералів, що росли просто зі скель. Башти переливалися темно-золотими візерунками, а вулицями ковзали потоки тіней - не злих, не мертвих, а слухняних своїх творцям. Тут темрява була не ворогом. Вона була силою та спадком.

   Жителі Етернум-Тенебріс називали її Аетер - живою енергією між світами. Вони навчилися керувати нею тисячі циклів тому, ще до того, як інші раси звернули увагу на світло. 

   Вони будували кораблі, здатні проходити крізь сам простір. Вони створювали брами між галактиками. Торкалися матерії, якої не розумів жоден інший народ. 

   Але саме це стало початком кінця.

   У центрі планети, над найстаршим містом Неваріс, існувало місце про яке знали лише хранителі.

   Безодня. Так її називали пошепки. Ніхто не памʼятав, хто відкрив її вперше. Стародавні записи були стерті, а ті, хто намагався дізнатися правду, або зникали, або повертилися вже іншими.

   Під Етернум-Тенебріс щось спало. Щось старіше за зорі. Іноді, хранителі чули його у тиші, у снах, у мерехтінні тіней на стінах храмів. Воно кликало.

   Століттями Рада планети приховувала це. Вони переконували народ, що Безодня - лише легенда. Страшна казка для тих, хто надто глибоко занурюється у силу Аетерну. Та брехня не могла тривати вічно, бо одного дня зорі над Етернум-Тенебріс замовкли. Ніхто не зрозумів цього одразу. Спочатку згасли північні сяйва над кристалічними морями, потім в храмах зник спів, а далі - прийшли сни, однакові для всіх і жива, нескінченна темрява.

   Ця темрява розривала галактики, розривала світи та повільно простягала руки до Етернум-Тенебріс. Жителі планети почали прокидатися серед ночі в холодному поту. Діти плакали, дивлячись у порожні кути кімнат. навуть, хранителі почали втрачати контроль над Аетером. Тіні почали поводитися дивно: вони рухалися самі, спостерігали, шепотіли, а потім... зникла перша експедиція.

   Корабель "Нокс Вега" вирушив до зовнішнього сектора системи після сигналу невідомого походження. На борту було сто двадцять три члени екіпажу та троє хранителів Ради. Вони не повернулися. Лише через девʼять циклів корабель знову зʼявився на орбіті планети. Раптово! Без ніякого сигналу, без світла, без життя.

   Коли рятувальна команда проникла всередину, вони не знайшли жодного тіла. Тільки тіні на стінах і чорні сліди, що нагадували переплетіння ниток павутиння.

   Після цьогострах уперше прийшов до Етернум-Тенебріс. Справжній страх перед невідомим. Рада наказала закрити всі міжзоряні брами. Дослідження Аетерну обмежили. Архіви запечатали, але було вже пізно. Темрява прокинулась. Вона почала проникати в сни вчених, шепотіти генералам, торкатися свідомості дітей. Деякі мешканці стверджували, що бачили істот у дзеркалах - високих, безликих, чорних... І кожного разу поруч із ними зʼявлялися жовті очі...

   Місто Неваріс стало першим. Одного ранку його просто не стало. Без вибухів, без вогню, лише величезна чорна порожнеча посеред планети, ніби саме місто вирвали з реальності. Мільйони життів зникли в одну ніч.

   Після цього паніка охопила планету. Кораблі почали масово покидати систему. Храми руйнувалися. Аетер виходив з-під контролю. І тоді хранителі вперше вимовили заборонене імʼя - Порожнеча. Древня сила між світами. Те, що існувало ще до народження галактик. Те, що не можна було зупинити, але серед цього всього хаосу зʼявилося пророцтво. Старе - майже забуте. Про того, хто стане носієм темряви. Про того, хто зможе стримати Порожнечу або відкрити їй шлях далі. Але, насправді, ніхто не знав його імені, ніхто не знав, ким він буде. Лише хранителька останнього вцілілого храму сказала перед смертю:

- Коли згасне остання зоря Етернум-Тенебріс, тоді він народиться у темряві!

   Тієї ж ночі над планетою відкрився перший розлом. Фіолетове сяйво перетворилося на чорне полумʼя. А десь у глибинах столиці, хлопець з жовтими очима раптом почув шепіт Порожнечі, яка вимовила його імʼя.

- Ревен...

Планета Етернум-Тенебріс