Глава 17

  Karina, [01.03.2023 10:25]

   Ваня з Яном поїхали на фірму. Мені здається чоловіки без роботи не можуть жити.

- Каріна, ти щаслива? - Запитала Аліса

- Так, дуже, хоч є якийсь страх трохи, але щаслива дуже.

- Я теж за тебе рада, стільки часу пройшло від тої пори, як ти зробила документи. А зараз нарешті ти їдеш.

- Так це, звичайно, чудове відчуття.

- Зараз згадую, як ти починала усе, і нарешті я тебе бачу такою, яка ти хотіла бути, пишаюся.

- Дякую, люблю тебе, твоя підтримка була біля мене завжди.

- А з Ваньою що там, не думаєте про весілля?

- Та ні, рано ще.

- Ну ви живете разом, щасливі, чому б і ні.

- Не хочу спішити, ти ж пам'ятаєш як було колись.

- Боже, Каріна, ти згадуєш речі тисячолітньої давності, забудь ти вже те, живи щасливо далі.

- Можливо ти і права, але нехай він про це думає.

- Ну ти права, почекаємо, тільки не довго.

- Хахах, добре.

   Чотири дні пройшли нереально швидко, я не можу зорієнтуватися коли. Сьогодні ввечері літак.

- Каріна ти всі документи взяла?- запитала Аліса.

Вона бігала з таким переполохи на очах, що я навіть передати не можу.

- Так, взяла все, не хвилюйся ти так.

- Що не хвилюйся, я не кожного дня подругу відправляю в Канаду.

- Та все добре буде, я ж поруч завжди буду,- сказав Ваня.

- Ти знаєш, мене це не сильно заспокоює, не приймай на свій рахунок, але це сильний аргумент.

- Так, не сваріться, все буде супер, тим паче я сама цього хотіла.

– Знаю, але ти ж розумієш, що будеш ще далі від мене. Я, звичайно, готувала себе до цього, але не так швидко. І ти мені ще й не розповіла одразу, як отримала документи. Як це називається?

   Я не відповіла нічого, лише підійшла і обійняла подругу. Квартиру та машину ми вирішили не продавати, поки, хто знає, як там все складеться, а так є куди повернутися. Доки не виїхали з дому, я ще вирішила подзвонити до батьків, сказати, що в нас все добре, і що зараз будемо їхати в аеропорт. День був хороший, сонячний, від цього настрій ще кращий був.

– Ну що, ти готова? - Запитав Ваня, коли ми виходили з квартири.

– Звичайно, я дуже щаслива.

– Вже завтра ти побачиш нашу нову квартиру, тобі там сподобається.

– Так народ, давайте продовжите розмову про квартиру в аеропорті,- сказала Аліса,- поїхали вже.

– Так, справді, ідемо, бо затори зараз будуть,- додав Ян.

   Ваня викликав таксі, ми спакували всі речі, і виїхали. Їхати було хвилин 40, увесь цей час, я відчувала, як мій стрес та адреналін піднімалися все вище і вище, але й водночас я була щаслива. Приїхали ми, якраз в момент оголошення реєстрації, затори були дуже сильні, і одна ділянка дороги була перекрита, нам довелося об'їжджати.

– Ну все, нам пора, - сказала я і подивилася на Алісу. Вона ледь стримувала сльози, але водночас посміхалася і намагалася жартувати.

– Йдіть вже, бо я зараз розплачуся, - сказала Аліса і обійняла мене.

– Так, йдемо, нам вже справді час, - сказав Ваня, і попрощався з Яном.

– Ванька, не дай Боже, Каріна подзвонить до мене і скаже що ти щось зробив не так, я ж тебе з-під землі дістану.

– Знаю, ти сьогодні мені це повторила раз 20.

– Не чіпляйся до слів, я можу ще стільки саме повторити, як треба.

– Не хвилюйся, я її не ображу ніколи, можеш бути в цьому впевнена, я її занадто сильно люблю.

   Після цих слів я обійняла друзів, Ваня взяв мене за руку, і ми пішли проходити паспортний контроль. З документами ми розібралися дуже швидко і нас запустили в літак. Летіли ми 11 годин, наступного ранку вже були в нашій новій квартирі. Оскільки Ваня там все знав, то він спокійно заніс речі і почав проводити мені екскурсію, а я дивилася на все з великою цікавістю і захватом. Після екскурсії, ми прийняли душ, лягли на ліжечко.

- Треба подзвонити до Аліси, сказати, що ми вже вдома.

- Сонечко, вона зараз на роботі, згадай, як ми з тобою зідзвонювалися.

- А, точно, я щось зовсім забула.

- Ти просто втомилася, і ще не звикла, що ви тепер не в одному часовому поясі. Я як тільки приїхав, теж хотів дзвонити до тебе, отак, коли тільки заманеться, але розумів, що ти, або на роботі, або спиш.

- Так, звикнути буде важкувато.

- Не хвилюйся, ти швидко з цим впораєшся, йди до мене, тобі потрібно відпочити з дороги.

   Я заснула у Вані на руках, як маленька дівчинка. Це було дуже мило і приємно, він гладив моє волосся, а я просто розслабилась, і по інерції заснула. Через декілька годин до нас зателефонувала Аліса, ми показали для неї квартиру, розповіли як долетіли, і я трішки секретничала. Ввечері, ми з Ваньою пішли в магазин, заповнили трохи холодильник, базовими продуктами. Разом приготували салат на вечерю, їсти не сильно хотілося, тому і не готували багато. Ми швидше хотіли спати, бо дорога справді дуже втомила нас. Наступного дня, я пішла знайомитися з новою роботою, а Ваня, пішов на свою, вже стару роботу. Як йому і обіцяли, його назначили начальником нового відділу у фірмі. Ввечері, Ваня запросив мене в ресторан, відсвяткувати наш переїзд, мою нову роботу, і його нову посаду.

- Як твій день пройшов? - Запитав Ваня.

- Чудово, дуже хороший колектив, і начальник.

- Молодий?- Запитав Ваня, з посмішкою на обличчі.

- Хаха, ти ревнуєш?

- Та ні, просто цікавлюся.

- Не хвилюйся, мені крім тебе ніхто не потрібен, я люблю лише тебе.