Глава 15

   Я доготувала сніданок, прийняла в душ, і пішла будити Ваню, він працював майже всю ніч над новим захистом, тому спить довго. Мені не хотілося його будити, але потрібно було їхати в торговий центр, купити одяг для церемонії вручення дипломів. Ваня хотів собі купити звичайний чорний костюм, але ми ще не вирішили, чи чорну, чи білу рубашку. А я хочу купити собі червоний костюм і чорні туфлі. Ми вирішили, що цих всяких суконь не буде.

- Соня, вставай, добрий ранок, точніше вже день.

- Привіт, а котра година?

- Вже майже друга.

- Ого, йди сюди, лягай до мене.

- Хаха, вставай, я вже приготувала тобі поїсти, і нам їхати потрібно.

   Але хто буде мене слухати, я успішно була повалена в обійми. Повалялись ми хвилин 10, і я все-таки, змусила цю соню встати. Поснідавши, ми поїхали по магазинах. Я завжди знала, що чоловікам догодити неможливо. Вони, як маленькі діти, те їм не подобається, те вони не хочуть. Що саме цікаве, Ваня так вибирав не лише свій костюм, але і мій також. Три години ми провели у різних магазинах, з вибором наших костюмів, але вибрали.

   У Вані був елегантний чорний костюм з чорною рубашкою, а в мене був червоний комбінезон, і чорні туфлі на високому каблуку. Це виглядало дуже елегантно, і ми чудово підходили один одному в цих костюмах. Цілий тиждень пройшов в підготовці до випуску, і здачі останнього екзамену. Коли настав день вручення дипломів, всі були неймовірно гарні. Ми приїхали трішки раніше, бо ще розв'язувати організаційні питання. Потім до нас поїхав Міша, він теж випускник. Він одразу знайшов нас, бо ми були в кабінеті саможонду. Це така організація студентська, яка влаштовує всі свята і не лише, також допомагає всім студентам, вирішує важливі запитання і так далі, а я їх очолювала ще з першого курсу, тому всі завжди знали де мене шукати, коли я в університеті.

- Народ, привіт. Вау, нічого собі, ви так маєте гарний вигляд в цих костюмах, вони так пасують для вас,- сказав Міша.

- Дякую, ти теж маєш гарний вигляд. Ти сам сьогодні?- запитав Ваня.

Я не сильно входила в розмову, бо бігала, розв'язувала деякі важливі питання в університеті.

- Так, я сам.

- Ну, не сам, а з нами. А зараз ходімо, шукати Каріну. Куди вона цього разу побігла? Не розумію, як можна бігати на тих каблуках, що вона купила, мені боляче на це дивитися.

- Ну це ж дівчата, мені здається вони пристосовані до всього.

- Хахах, можливо і так.

   Вручення пройшло чудово, після нього ми поїхали в ресторан, відсвяткувати. Довго ми не були з ними, посиділи до 2 ночі, і поїхали додому. У нас розпочиналися важкі 2 тижні. Ми збирали речі в Канаду. Паралельно дороблювали останні документи, здавали останні проєкти на роботі, закривали всі свої справи і готувалися їхати. Ваня планував працювати віддалено, поки в нього це буде виходити, а я передавала свої справи, для моєї помічниці, після мого від'їзду, вона посяде посаду, на якій була я. Ввечері я сиділа втомлена і пригнічена, в моїй голові було стільки інформації, питань і тривог, що я не знала, як мені з усім впоратися. Я вирішила зателефонувати, для Аліси, вона єдина хто мене завжди підтримує і дає слушні поради.

- Привіт, як справи?

- Привіт, тільки прибігла з роботи, зараз буду готувати вечерю, Ян скоро прийде. А ти як, що там, вже зібралися трохи?

- Та не знаю що сказати, мені якось ніяково.

- Так, Каріна що сталося, розповідай.

- Давай ти приготуєш вечерю, зробиш свої справи, тоді набереш мене.

- Еее, ні, давай викладай, що трапилось.

- Ха-ха, не залишай Яна голодного, бо він мене з'їсть.

- Ян не маленький хлопчик, переживе, ні то замовить щось, або сам приготує. Я тебе уважно слухаю.

- Та щось я хвилююся, зараз поїду в Канаду, там все нове. А тут я вже маю і зв'язки, і хорошу роботу, і квартиру, і машину - все.

- Так, Каріна, я не зрозуміла, ти що задню даєш?

- Та ні, просто не знаю чи це все правильно, мені вже потрібно про сім'ю задуматися, а я лише те і роблю, що їжджу по світу і ніяк місця собі знайти не можу.

- Слухай мене, згадай себе в 17 років. Як ти цього хотіла, як ти мріяла про цей день. Ти нікого не слухала, через біль та сльози йшла до цілі. Ти рвала на шматки всі перепони, які були на твоєму шляху. Так от, не смій здаватися в самому кінці. Сім'ю побудувати встигнеш, тобі лише 20. В тебе все попереду, повір мені. Люди і в 40 їдуть за кордон, і будують все спочатку.

- Я розумію, але якось страшно.

- Вірю, але ти ж не сама там будеш. З тобою Ваня, він любить тебе і зробить все можливе і неможливе, щоб ти була щаслива, я це бачу і знаю.

- Дякую тобі, ти завжди знаєш що сказати.

- А тепер послухай ще, Ваня вдома?

- Ні ще на роботі.

- От і супер, зараз, готуєш смачну вечерю, одягаєш, те що ми купили разом в Україні, і чекаєш коханого. Я думаю далі пояснювати не потрібно.

- Ой ну тебе.

- Що ну, по-перше, відволічешся від зайвих думок і розслабтеся обоє, вам це потрібно. По-друге, ти казала, що пора задуматися про сім'ю, от і задумайтесь. А по-третє, я вже хочу похресника, тому все, вперед. А я пішла готувати їсти.

- Добре, смачного вам, для Яна привіт.

- Дякую, гарного вечора, і ночі.

- Ага,- сказала я з посмішкою на обличчі, і пішла готувати вечерю. Я вирішила приготувати салат ''Цезар'', овочі на грилі та рис. Купила декілька тістечок. Не хотіла купувати цілий торт, бо ми його зазвичай не з'їдаємо, а маленькі тістечка будуть в самий раз, тим паче вони різні. Не встигнуть набриднути. Коли я вже накривала на стіл, почула, що відкрилися двері. Це прийшов Ваня з роботи.