Глава 14

  Дорога не була важка, бо машин було мало. У Львові я зупинилася, не на довго. Подзвонила до Аліси, сказала що в мене все добре. Потім я подзвонила до Вані, і ми вже були на зв'язку цілу дорогу, лише на кордоні перервалися, бо я переключала сім карту, і ходила з документами трішки. Наступного вечора я вже була вдома. Втомлена, але щаслива, що побачила рідних, і важка дорога позаду. Ваня мене зустрів, приготував смачну вечерю, нагодував, як маленьку дитину, і вложив спати. Цілий ранок ми валялися на ліжку, насолоджувалися один одним. Нам не хотілося нічого, ми розмовляли, мріяли, як через місяць вже будемо в Канаді.

- Швидко час летить. Здається лише недавно, я подавала документи на візу, шукала собі якусь роботу, а тут я вже завершую навчання, захищаю диплом, і їду в Канаду.

- Хіба це не чудово? Твої мрії збуваються. Ти все робиш правильно, люблю тебе.

- І я тебе.

   Але цю нашу розмову, перервав телефонний дзвінок. Це був Міша, який попросив терміново приїхати на роботу, обом. Дивно, бо сьогодні субота, вихідний, що могло трапитися. Ми швиденько зібралися і виїхали.

- Привіт, що за терміновість,- запитав Ваня.

- У нас проблеми. Хтось виводить весь капітал з фірми, на дивний банківський рахунок у Швейцарії.

- Щоо? - з подивом запитала я. Не тільки я була шокована цією новиною.

- Дивно, але у нас всі банківські коди, і дані сервера, під надійним захистом, як це може бути,- сказав Ваня.

- Я чесно тобі кажу, поняття не маю, в мене таке вперше. Я прийшов, як завжди перевіряю баланс, і бачу цю картину, як наші гроші йдуть невідомо куди.

- Зачекай, в мене є одна програма, але вона ще не дописана. По ній можна відстеживати транзакції.

- Що за програма? Я про неї нічого не чув,- запитав Міша.

- Це так, балувався коли не було чим зайнятися, не думав що знадобиться, але задається прийшов час, швидко її дописати і застосувати.

- Народ, але явно хтось, хто має доступ до центрального сервера, а таких дуже мало. Нумо думати хто може мати цей доступ,- сказала я.

- Ну дивись, доступ мають, 7 людей в офісі. Я, Ваня і ти точно відпадаємо, бо ми цього не робили. Залишаються Богдан, з відділу кадрів, Катя - маркетолог. І два акціонери, Діма і Олег. Поки Ваня працював, ми з Мішою намагалися здогадатися, кому це вигідно. Думка впала на Діму, тому що він хотів викупити у Міши його акції, щоб стати основним акціонером. Час йшов дуже повільно і напружено, бо ніхто не мав здогадатися, що щось йде не так. Все потрібно було робити в секреті.

   І от через довгі 3 години, Вані вдалося дописати програму. Ми з нетерпінням чекали побачити хто цей таємний персонаж. Хлопці були дуже знервовані. Вони не знаходили собі місця, і я їх добре розумію, бо хвилювалася не менше за них, тому що, також приділила багато зусиль, нервів та старань для цієї фірми. І ось через лічені секунди нам висвітлиться банківська карта і ім'я власника. Від побаченого ми були шоковані.

- Як так, він же не має доступу до сервера, - сказав Ваня, зі здивованим поглядом.

- Я не розумію, як так могло статися, щоб це був Ігор. Інформатик, який з нами від першого дня, ми йому довіряли повністю,- сказав Міша.

- Хлопці, мене більше цікавить не чому він, мене цікавить, звідки в нього доступ до сервера.

- До речі, так, цікаве запитання,- зазначив Ваня.

   Ми почали розбиратися, де він міг взяти доступ.

- А я здається знаю,- я згадала що мені казали про Ігора і Катю. Ігор зустрічається з Катьою, це почалося десь місяців два тому, але мало хто знає це.

- А звідки тоді ти знаєш, ти ж тут рідше ніж ми,- здивувався Ваня.

- Ну знаєш, я хоч і рідше тут, але свої очі і вуха маю. Краще скажіть, що ми будемо з ними робити.

- А це вже цікаве запитання, звільнити Ігора і змусити виплатити компенсацію це 100%, а от що робити з Катьою, я не знаю,- сказав Міша.

- Я скажу, те саме що і з Ігорем, ти не можеш бути впевнений, що вона не зіллє цю інформацію ще комусь.

- Каріна права, звільняти потрібно обох, які б вони не були хороші працівники. Вони зрадили нас, і ми втратили не маленьку суму,- сказав Ваня.

- От і вирішили, я зараз піду і з радістю їх покличу.

- Дякую, Карін.

   Я махнула головою і пішла кликати обвинувачених.

   Процедура звільнення пройшла дуже швидко і без великого розголосу. Вони зізналися одразу, що афера була спланована, і вони не надіялися що це випливе, бо переводили часто, але по малій сумі. От і супер, справу було закрито і оголошено святкову вечерю. Ми запропонували для Міши йти з нами, але він поспішав додому, його там чекали. Наступного дня я подзвонила до Аліси, запитала як вона, і коли планує їхати. Запропонувала заїхати до нас, але вона відмовилась, бо Ян вже не може її дочекатися.

- То ти остаточно вирішила що зараз не приїдеш?

- Вибач, але так, зараз не можу, бо і роботи багато, і за Яном вже скучила, ми зазвичай завжди разом, хоч і по роботах всі.

- Та я розумію, сама така, навіть не можу довго злитися на Ваню, бо одразу починаю сумувати.

- От бачиш.

- А хоч приїдете, коли ми будемо летіти в Канаду?

- Ну це обов'язково, тут навіть не обговорюється, тільки попередь мене за тиждень, щоб я взяла вихідний.

- Ну я тобі вже можу сказати, ще два тижні ми будемо, бо у нас закінчення третього курсу через тиждень і випуск, а там будемо вже збиратися і їхати. Десь 20 липня, приблизно.

- Ого, вже так скоро.

- Так, аж самій не віриться.

- Головне не хвилюйся, ти все зможеш, я в тебе вірю, і тим паче ти будеш не сама.

- О, це точно. Добре, десь потім зідзвонимось, я піду будити свого чудіка.

- Добре, Вані привіт.