Глава 13

   Я під'їхала до воріт і почала дзвонити до мами.

– Привіт, що ти, як ти?

– Та нічого, їсти варю, а ти що?

– Слухай, включи камеру, мені треба тобі дещо показати.

– Зараз руки витру, а що таке?

– Поклич разом тата, хай теж подивиться.

– Добре, чекай.

   Поки мама витерла руки, пішла покликала тата, серце в мене вилітало з грудей. Я боялася, щоб не пішло все не по плану. От і прийшли мама з татом і включили камеру.

– Привіт,- сказав тато.

– Привіт.

– Що там в тебе, показуй.

– Так, тільки дивіться уважно, добре?

– Да показуй вже,- сказала мама.

Я повернула камеру телефону на дорогу.

– Знаєте де це?

– Щооо?- Сказала мама з шокованим обличчям, а тато в цей час побіг на вулицю відкривати ворота. Ти чому не сказала, що приїдеш?

– Сюрприз.

   Як і очікувалося, я всіх поставила в ступор своїм приїздом. Батьки довго не могли зрозуміти, як так, що вони не здогадалися, що я планую приїхати. Вони мене нагодували, як завжди, і я пішла відпочити в кімнату. Лягла, вкрилася пледом і набрала Ваню. Він якраз прийшов з роботи.

– Привіт, як ти?

– Та нічого, втомилася дуже, то зараз буду спати, але набрала ще тебе на 2 хвилинки.

– То добре, сонце, йди відпочивай, зідзвонимось вже завтра.

– Добре тоді, до завтра.

– Люблю тебе, солодких снів.

– І я тебе люблю, добраніч.

   Наступного дня, батьки вже прийшли до тями, від мого приїзду, і я спокійно все розповіла. Сказала, що лише на тиждень, приїхала з Алісою, і що через 1-2 місяці поїду до Канади. Розповідати про те, що потрапила до лікарні, я не наважилась. Не потрібні для них зайві нерви та стрес, і без цього достатньо. Я поснідала, і поїхала до Аліси. Ми планували сьогодні навідатись до нашої ''давньої знайомої'', і ще її поставити в шокове становище. Оскільки ми знали де вона живе, проблем не було. Ми поїхали купили торт. І ось, стоїмо під під'їздом, і думаємо, як би так зробити, щоб не викликати швидку. На хвилинку, швидка потрібна буде не для Людмили Олександрівни, а для нас, за те, що ми не попередили про свій приїзд, і так зненацька з'явилися. В цілому, як завжди.

- Ну що, ти готова йти? - сказала Аліса, коли ми стояли під під'їздом.

  (Передісторія: Людмила Олександрівна, це вчителька з нашої школи. Ми завжди проводили час разом, пили чай, замість того, щоб сидіти на уроках, і ще багато різного. Після закінчення школи, ми не припинили спілкуватися. Мені здається, воно навіть стало кращим.)

- Чесно кажучи, не дуже готова, страшнувато.

- Ну тоді пішли, чим раніше вона нас придушить, тим краще.

- Яка ж ти добра, гаразд, пішли.

   Ми перехрестилися, і постукали в двері. Спершу була тиша, ми навіть подумали що нікого немає вдома, але потім ми почули якийсь шорох, і як повертається ключ у дверях. Серце почало битися сильніше, ми переживали за її реакцію, бо бачилися вже дуже давно. Аж раптом, відкриваються двері. Крик. Шок. Обійми і сльози щастя.

- Дівчата, як ви тут? Коли ви приїхали. Чому не сказали?

- Сюрприз, - відповіли ми з Алісою в один голос.

- Заходьте, яка ж я рада вас бачити.

- А ми які раді, - сказала я.

   Сиділи ми довго, пили шампанське з тортом. Цікаво виходить, Людмила Олександрівна має торт в холодильнику, на будь-який випадок життя. Я скучила за такими посиденьками, але на жаль, вони лише, один раз в рік. День пройшов чудово, голову нам не відірвав ніхто, але послухали ми багато цікавого, про те, що ми не попередили про приїзд.

  Так проходили дні. Наближався день від'їзду. Я думала, що Аліса поїде зі мною, але вона вирішила, ще залишитися на трішки. Звичайно ми з нею провели той день перед моїм від'їздом разом, я взяла ключ від квартири, і ми засіли там на всі 24 годин. Наступного дня вона з моїми батьками мене провели. Мама з татом, звичайно, були не дуже в гуморі, від того, що я так швидко їду. Але мені потрібно було готуватися до великого переїзду. Роботу потрібно було всю доробити, передати всі справи для нової людини, навчити всьому, і на це все мені дали лише місяць. Але я впевнена що з усім впораюсь.

- Тато, подивись, будь ласка, мою машину перед від'їздом.

- Поїдьмо до мене в гараж, заженеш на яму, так ліпше буде все роздивитися і перевірити.

- А давай ти візьмеш сам машину, а я, тим часом декілька годинок посплю.

- Добре, давай ключі, через годину привезу.

- Супер, дякую.

- Поки будеш у місті, заїдь і купи якогось печива в дорогу для Каріни, і заїдь Алісу забери, вона дзвонила вчора до мене, хотіла приїхати Каріну провести,- сказала мама.

- Щооо, Аліса дзвонила до тебе, а не до мене?

- Так, вона знала, що ти будеш відмовляти їй, тому попросила в мене.

- Звичайно буду, але добре.

   Тато поїхав в магазин і перевіряти мою машину, мама намагалася упакувати мені в машину весь город, а я пішла відпочити перед дорогою і трохи поспати. Також подзвонила для Вані, сказала, що завтра приїду.

  Спала я не довго, приблизно через дві-три години, приїхав тато з Алісою, і ми пакували речі в багажник.

- Аліс, точно не хочеш сьогодні їхати?

- Ні, я ще залишуся на тиждень, а потім приїду автобусом.

- Впевнена, автобусом же важче буде, тим паче речей у тебе трохи є.

- Ні, навіть не вмовляй, тим паче раніше ми лише автобусом їздили, тому, не звикати.

- Ну добре, але даси мені знати коли ти будеш їхати.

- Обов'язково, а ти будеш мені дзвонити в дорозі, я звук не вимикаю.

- Ти відпочивай вночі, якось розберемось, он Ваня теж спати не планує, а ще як дізнався, що я сама їду, то взагалі.