Глава 12

   Я поїхала на вокзал зустріти Алісу.

-Привіт, привіт! Як ти добралась? Все добре?

-Так, дорога була хорошою. Через те, що я їхала вночі, просто усі 5 годин спала.

-Це добре, - сказала я в хорошому настрої, бо була дуже рада її бачити. Ми не бачились з того часу, як лежала в лікарні

   Ми поїхали до мене на квартиру. А там нас вже чекав Ваня, він був сьогодні на роботі, тому не зміг зустрічати Алісу разом зі мною.

-Аліса, привіт. Як ти, як доїхала? Давно не бачились.

-Привіт, та все добре, цілу дорогу спала.

– А Ян що там, чому не приїхав з тобою?

– Та в нього там якийсь новий проєкт, він зараз ніяк не може вирватися з роботи, цілий день і цілу ніч там.

– Ну будеш дзвонити, то привіт передавай.

– Дякую, обов’язково, а як там Канада? Бо щось Каріна мені не багато розповідала.

– Ой, Канада класно, мені там дуже сподобалося, я думаю Каріні теж сподобається.

Karina, [30.01.2023 10:42]

– Повір, сподобається точно, ще й ти поряд будеш.

– Да я її більше не залишу ніколи.

– Дивись мені, я ці слова записала.

– Хахаха, добре.

   Тим часом я вийшла з кімнати.

– Що ви тут вже обговорюєте, я надіюсь не мене,- сказала я з посмішкою на обличчі,- зараз будемо обідати, я суші замовила.

– Не хвилюйся Каріна, те що я мала сказати для Вані, я вже давно сказала.

   Ми посміялися і пішли їсти суші. Коли Ваня їхав з роботи, заїхав в пекарню і купив торт, тому солоденьке до чаю у нас теж було. Гуляти ми не пішли, бо я збирала речі, а Аліса заснула,- «це так вона не втомилася з дороги». Тим часом Ваня поїхав заправив мою машину, накачав колеса, і перевірив чи все справне. Він намагався контролювати увесь процес. Поводив себе так, ніби відпускає маленьку дитину в другий кінець планети. Виїжджати я планувала вночі, тому лягла спати рано. Домовилась, що Ваня мене розбудить, він і так ще працювати мав, а їхати я мала о першій ночі.

Ось вже дванадцята година і Ваня прийшов мене будити, він ліг біля мене і ніжно поцілував мене в лоб.

– Сонце, прокидайся, ти просила тебе збудити.

– Так вже встаю.

– Відпочила хоч трішки? Не будеш засинати в дорозі?

– Та ні, не повинна, все добре буде, не вперше ж вночі їхати буду.

– Я то знаю що ти в мене витривала, але пам’ятаєш, що тобі перенапружувати себе не можна, будеш відчувати, що важко їхати і засинаєш, одразу зупиняйся, зрозуміла?

– Так, я все зрозуміла.

– Добре тоді, ти поки вставай, приводь себе в порядок, одягайся, а я піду зроблю тобі каву в термос і скажу для Аліси.

– Добре, дякую.

   Я поцілувала Ваню, і пішла в душ і збиратися. Одягнути я вирішила шорти з футболкою, і накинути рубашку наверх, на той випадок, якщо буде прохолодно. Коли я вийшла з кімнати, Аліса вже чекала мене на кухні.

– Ну що, ти готова? - Запитала я у Аліси.

– Завжди готова.

– Ну то супер, давайте зараз знесемо всі речі в машину, а тоді вже повернемося по сумку з документами.

– Добре, тоді ти йди відкривай машину, а я візьму твою валізу,- сказав Ваня. - Аліс, а ти візьми термос з кавою, щоб потім не забули.

– Добре.

   Я пішла відкрила машину, Ваня зніс всі речі, я ще піднялася, забрала свою сумочку і документи. Ми стояли біля машини, як Ваня щось згадав.

-Так, чекайте мене тут, а я зараз повернусь,- сказав Ваня, і побіг у свою квартиру

- Цікаво, що він забувся?- Запитала Аліса.

- Не знаю, зараз побачимо.

Повернувся Ваня з великим пакетом солодощів.

- Ну для чого все це? - Запитала я в нього дивлячись прямо в очі. Кому стільки солодощів?

- Це вам, можливо щось залишиться, завезете рідним. Пригостиш майбутню тещу і тестя.

- Ну добре, дякую тобі.

-Ти для Дениса зателефонувала? На який кордон будеш їхати?

– Так, дзвонила, сказав, до нього їхати, на Шигині зараз найкоротша черга для машин, і він нас зустріне.

– Добре тоді, будете мені дзвонити по дорозі, і на кордоні - обов’язково.

– Добре, не хвилюйся ти так.

- Добре, не буду, йди до мене, я хоч обійму тебе наостанок.

– Вань, я на тиждень їду, скоро приїду назад.

– І що, я вже скучив.

-Так, мої любі котики,- Аліса сказала вже серйозно, тобто намагалась, але водночас посміхалась. Вас не хвилює, що я збоку стою?

– Так, все, не люблю я цих довгих проваджень,- сказала я поцілувавши Ваню, і сіла в машину.

   Ваня нас провів, і ми попрямували в сторону Шигина. Вдома ніхто не знав, що ми маємо приїхати, тому це був сюрприз для всіх. Дорога була дуже хорошою. Ваня дзвонив кожну годину, Аліса постійно розмовляла зі мною і розповідала щось, вони боялись, щоб я не засинала. На кордоні нас зустрів Денис – це Ванін друг, а з недавніх пір і мій. Він займався нашими документами, тому кордон ми пройшли дуже швидко. Наступного дня, близько третьої години, ми під'їжджали до Ізяслава. Спершу я завезла Алісу до бабушки. Вони з дідусем були в шоку нас побачити. Звичайно були і сльози, і радість, і багато щастя в очах. Мене всі намагалися змусити залишитися на чай з печивом.

– Каріна, ну справді, випий хоч чаю, ти втомлена з дороги,- сказала Аліса.

– Та ні, я краще ще трошки і буду на ліжку лежати.

– Каріна, та і як це так, щоб ти привезла нам Алісу, а я тебе навіть чаєм не напою, пішли давай,- сказала Алісина бабушка.

– Дуже Вам дякую, але давайте я до Вас завтра приїду, і ми обов’язково посидимо і вип’ємо чаю.

– То ми і завтра можемо і сьогодні.

– Ні дякую, сьогодні я поїду додому, втомилася дуже, а ще зараз батькам шок буде від приїзду, поки відійдуть, то я і не встигну зробити все що запланувала.