Глава 11

- Привіт, як справи?

- Привіт, та все добре, хоч виспалась сьогодні, вихідний все-таки, ти як, куди сьогодні йти надумала?

- Та я нічого, все добре, поїду на декілька хвилин в офіс і назад додому.

- Каріна, а чому ти якась така дивна, і так дивно говориш.

- Що тебе дивує?

- Та мало того, що ти сяєш, як та зірка, так ще в офіс "на декілька хвилин'', тебе зазвичай звіти не виженеш.

- Аліс, тут таке діло.

- Так і знала, що вже на цей раз? Я надіюсь це не лікарня знову, бо якщо так, то навіть не хочу цього чути, і краще не інформуй мене про це.

- Та ні, все добре, справді.

- Тоді я тебе уважно слухаю.

- Вчора Ваня прилетів.

- Ооо, супер, може хоч він тебе буде трохи зупиняти і контролювати, бо це ж неможливо з тобою.

- Ми вирішили зійтися.

- Еммм, щооо?

- Ага, а ще, як тобі сказати, ми переспали.

- Щооо? Народ ви мене вбиваєте, але я дуже рада за вас, нарешті я дочекалась цього, а то скільки можна було тягнути і мовчати.

- Так, я просто щаслива.

- Та я бачу, що сяєш вся.

- Слухай, ще маю таке питання, не хочеш в Україну з'їздити на декілька днів? Я хотіла б перед Канадою, поїхати до батьків на тиждень.

- Я тобі ще коли пропонувала, звичайно я не проти, тільки візьму відпустку на роботі. Ваня теж їде?

- Ні, він буде слідкувати за фірмою, до речі, ми сьогодні йдемо разом туди, Міша не знає, що Ваня приїхав, і в офісі теж ніхто не знає.

- Добре, тоді самі поїдемо, пізніше зідзвонимось і домовимось, бо ще ж потрібно відпустку знати на коли брати, а це буде точно після твоїх екзаменів і сесій.

- Ну звичайно, це десь останній тиждень червня.

- Добре тоді, домовимось, Вані привіт, і ще раз повторюю, я дуже за вас щаслива.

- Дякую, і вам привіт з Яном.

- Дякую.

   Поки я зробила каву, і поговорила з Алісою, Ваня прийшов до мене на кухню.

- Ну що там, все добре?

- Так, тільки от думаю, потрібно тебе показати батькам, бо якось це не правильно. Твої мене знають, а мої тебе, не сильно, сестра лише трохи знає.

- Як ти собі це уявляєш?

- Ще не знаю, я щось вигадаю. Що там Аліса?

- Тобі привіт передавала, і сказала, що дуже рада за нас. Згадую, як вона казала про тебе на початку нашого знайомства, і мене трусити починає. Хто б міг подумати.

- Тобі щось не подобається?

- Мені? Мені все подобається, навіть дуже.

- О то-то. Ми коли їдемо в офіс?

- Ну зараз вип'ємо кави і будемо збиратися.

- Добре.

   Ми поснідали, зібралися і виїхали з дому. В дорозі думали як буде відбуватися ця зустріч, і вирішили, що все буде йти по ходу дій. Першою зайшла в офіс я, привіталася з усіма, і пішла шукати Мішу. Він мав мені передати дані свого знайомого. Той працює у великі корпорації, яка хоче перевезти велику кількість комп’ютерів, а ні одна логістична фірма, не хоче за це взятися. От Міша і попросив мене, щоб я подивилася, чи зможу я взятися за це перевезення.

– Привіт, як справи? Нічого не чути ще за перевезення?

– Привіт, зараз хвилинку, я тобі все покажу і розкажу. Сідай, хочеш чаю?

– Ні дякую, я так почекаю.

– Щось ти така цікава, сьогодні, прям світишся вся. Нічого не хочеш мені розказати?

– Та ні, все добре, все чудово.

– Ой дивна ти, і чомусь я тобі не вірю.

   Тим часом поки Міша дивувався від мого настрою, я непомітно написала для Вані, що він може заходити в кабінет.

– Привіт,- зайшов Ваня і привітався з другом.

– Привіт, ти звідки тут? Чому не сказав що приїдеш. Ти давно у Вроцлаві?

– Та ні, я тільки вчора приїхав ввечері, а не казав нікому. Знала лише Каріна, вона мене і зустріла.

– Так он воно що, а я думаю чому ти така щаслива сьогодні, посмішка не сходить з вуст,- сказав Міша.

– Да, я справді щаслива.

– Друг, я тобі більше скажу, ми тепер разом,- сказав Ваня.

– Ну нарешті, бо я вже не міг на це дивитися. А ще після того, як поспілкувався з Алісою, то взагалі не міг уявляти, як буду на вас дивитися, коли ви разом, але не як на пару. Вітаю вас, я дуже радий.

– Дякуємо,- відповіли ми з Ваньою.

– Ваня, дивись не втрать такий скарб, вона диво. А ти Каріна, не лякай більше Ваню і нас всіх, відпочивай більше, тобі ще хрещеними нас робити.

– Ей, давайте ми на цю тему порозмовляємо років так через 3-4.

– Ой, це довго дуже, даю вам максимум рік. Вань, ти зрозумів мене – рік, не більше.

– Добре,- відповів Ваня.

– Так, яке добре, я тобі дам добре, будеш ночувати у своїй квартирі.

– Ну це ми вже наодинці вирішимо, де я буду ночувати.

   Ми посиділи в кабінеті, посміялися, я подивилася на перевезення комп’ютерів, і вирішила, що візьмуся за це. Подзвонила до свого шефа, розповіла про всі ризики, і він дав згоду на цей проєкт. З кожним днем я була все щасливіша і щасливіша. Біля мене завжди була кохана людина. Яке ж це класне відчуття засинати і прокидатися біля нього. Переглядати цікаві фільми кожного вечора, разом готувати вечерю на кухні. Мене ніхто не впізнавав. Аліса взагалі сказала, що ніколи мене такою не бачила, хоча, перепади у мене були різні. Проходив час, наші батьки вже знали, що ми живемо разом, вони не були проти. Я домовилась з Алісою поїхати в Україну через тиждень. Вона пропонувала їхати автобусом, але я сказала, що поїдемо моєю машиною. Ваня теж сказав, що машиною буде легше, можна буде і стати де завгодно, і їхати на той кордон, де менша черга. А оскільки я мала багато знайомих прикордонників, то легко могла дізнатися на який пропускний пункт їхати ліпше. Ось і настав цей день, Аліса їде до мене, і вже завтра ми будемо їхати в Україну.