Глава 10

   Ну от я і приїхала в аеропорт, припаркувала машину і пішла в зал для очікування, чекати потрібно хвилин 30. Це були нереально довгі пів години, мені здається, за цей час я перечитала всі можливі і неможливі новини, написала для Аліси, до речі, ніхто не знав що Ваня приїжджає сьогодні, тому для всіх він повна несподіванка і сюрприз. От і настав час, провідниця оголосила, що літак Оттава - Вроцлав заходить на посадку. Від цього оголошення коліна затремтіли ще більше, але я зробила вдих, видих, і пішла ближче до дверей, з яких буде виходити Ваня. І ось, серед натовпу, я бачу те саме знайоме обличчя. Відчуття передати неможливо, я просто побігла напроти і кинулась в обійми.

– Привіт, як ти, як долетів?

Як я заскучала за цими дотиками.

– Привіт, все супер. Як я чекав цієї зустрічі, ти навіть не уявляєш.

– Повір, уявляю.

– Не розумію, як ви з Алісою можете так довго не бачитись, я тебе не бачив всього два місяці, і зараз відпустити не можу.

– Ну у нас з Алісою був час, коли ми не бачились майже 11 місяців.

– Мовчи, я навіть чути цього не хочу, більше я тебе не залишу саму на довго, будеш завжди біля мене.

– Справді, а може…

- Ніяких може, не дочекаєшся.

– Добре, добре, поїхали вже додому, я приготувала щось смачненьке, і тортика купила.

– А ти як завжди, намагаєшся мене солодким нагодувати.

– Ну ти ж любиш.

– Люблю, але тебе більше.

– Поїхали вже.

– Добре, але за кермом я.

– Кхм, хто тобі таке сказав, чи ти вирішив знову стати моїм водієм?

– Ага, при чому на постійній основі,- сказав Ваня і поцілував мене в носик.

   Як же я відвикла від турботи за цей період, постійно все сама і сама, а тут знову з'явилася людина, яка турбується про мене, як колись в дитинстві батьки. Справді, з ним я відчуваю себе маленькою дитиною, хочеться балуватися і проситися на ручки. Я дозволила Вані сісти за кермо, але так відвикла їздити з боку, бо завжди була за кермом, та відчуття це чудове. Цілу дорогу ми розмовляли, про все, я розповідала як пройшли ці два місяці в мене, Ваня розповідав про якісь цікаві місця і моменти в Канаді. Не дивлячись на те, що ми кожного дня розмовляли, але все одно знаходились цікаві історії, і моменти спогадів. Я була просто щаслива. От ми і приїхали. Ваня пішов до себе у квартиру, залишити одяг, який він мав у валізі. Але всі решта його речей були в мене, через те, що часто влаштовували тут посиденьки. І не дивлячись на те, що я залишалася на ніч у Вані, від самого початку моя квартира рідніша для нас обох. Тому одразу після справ у своїй квартирі, Ваня прийшов до мене.

– Ну як воно, відчути себе в рідних стінах?

– Ти знаєш, зайшов до себе у квартиру, не відчув такого тепла і затишку. Але у тебе це чути одразу.

– Ха-ха, звичайно, ти ж тут часто був, і плюс тут я.

– Ну стосовно тебе, тут і мова не йде.

– Так? Хаха ха, ти голодний?

– Да так, не сильно.

– Пішли я буду тебе годувати, ти ж навряд чи готував собі щось смачненьке.

– Не було мені чим зайнятися, готувати постійно щось, от заберу на наступний раз тебе з собою, і будеш мене годувати своїми смаколиками.

– Ага, зараз, я працювати піду, а не на кухні буду сидіти.

– А якщо я зроблю так, що тобі буде не до роботи.

– Так, я не зрозуміла, ти на що тут натякаєш?

– Да так, ні на що,- сказав Ваня, з посмішкою, яка точно щось замислила.

– Так, навіть не думай, я хочу працювати і подорожувати, а не няньчитись з дітьми.

– А Аліса була б не проти стати хрещеною.

– А давай но ні, якось колись потім, їж он краще, може зайві думки в голову лізти не будуть.

– Ну це ми побачимо, смачного.

– Хаха, дякую, і тобі приємного.

   Ми поїли, випили вина з тортом, і вирішили, як завжди, подивитися якийсь цікавий фільм. Вибирав Ваня, фільмами в моєму житті займається він, ще з 17 років. Ми вмостилися на ліжку, взяли попкорн, почали дивитися. Початок був досить цікавий, але як закінчився фільм ми не знаємо. На хвилині 20 фільму, коли закінчився попкорн, короче кажучи, я не знаю що було в наших головах, але ніч була дуже гаряча і безсонна.

– Зранку ми прокинулися в обіймах. Мені не вірилось, що це відбувається саме зі мною.

– Привіт, ти як,- хриплим і сонним голосом сказав Ваня.

– Чудово, мені здається, що це все щасливий сон, вщипніть мене хтось.

– Сонце, повір, це не сон, а якщо сон, це найщасливіший момент в моєму житті.

   Після цих слів Ваня нахилився до мене і ніжно поцілував. Я лягла йому на груди, обняла, і зовсім не хотіла вставати, або відпускати його кудись.

- Слухай, а як ми нашим друзям тебе покажемо, і у фірму, як ти прийдеш? Ніхто ж не знає крім мене, що ти приїхав.

- Чесно кажучи навіть не знаю, я про це не думав.

- Ну дивись для Аліси ми і зараз можемо зателефонувати, буде сюрприз, а в фірму, я мала їхати сьогодні, от і поїдемо разом. Тільки, чур, я заходжу перша, а ти чекаєш в машині мого сигналу.

- Добре, але за кермом я.

- Ха-ха, добре, навіть не буду пробувати тебе переконати.

- І не треба, краще йди до мене.

- Так заспокойся, скажи краще, ти дзвони додому, що вже приїхав у Вроцлав?

- Ще ні, коли мені було дзвонити, я увесь час з тобою був.

- Тоді підіймай свій зад, і шуруй дзвонити, швиденько. А я тим часом зварю для нас каву і наберу Алісу, скажу що ти приїхав, і разом хочу поговорити з нею, щоб поїхати в Україну на декілька днів.

- Добре, але я відпущу тебе лише після того, як ти мене поцілуєш.

- Ха-ха, та ну тебе, вставай вже.

   Я поцілувала Ваню і пішла на кухню, щоб він міг спокійно порозмовляти з батьками, тим паче вони не знають, що ми разом. А я поки подзвоню до Аліси, якось ж потрібно сказати, те що приїхав їх майбутній зять.