Глава 9

  Як тільки лікар вийшов з палати на мене накинулась Аліса зі своїм фірмовим поглядом.

– Ну що, догралась?

– Тобто? що ти маєш на увазі? Заспокойся.

– Що я маю на увазі? Я тобі зараз поясню! А ще зателефоную до Вані, нехай приїде і випише тобі по перше число. Якщо ти думаєш, що я не розуміла слова лікаря, то ти сильно помиляєшся.

– Я знаю, що ти все розуміла, і ти мала чути, я піду у відпустку після екзаменів.

– Каріна, ну тобі зараз треба відпочити, ти себе зовсім вимотала.

– Все буде добре, тільки не дзвони до Вані і не кажи йому нічого, будь ласка.

– Що ти зі мною робиш, добре, але ти пообіцяй мені, що будеш більше відпочивати.

– Добре, я постараюсь.

– Я зараз поїду тобі щось приготую смачненьке і ввечері приїду знову.

– Добре, дякую тобі.

   Час йшов дуже повільно, я намагалася не думати про роботу, але це ж частина мого життя, я не можу так просто перестати думати як там і що. Я довго думала що мені робити, і вирішила, що потрібно після екзаменів з’їздити додому. Я вже давно там була, та і батьки вже просять, щоб я приїхала. І Аліса давно пропонувала разом з’їздити. Поки думала, як запропоную це для Аліси, і коли зможу собі дозволити цю поїздку, я заснула. Не знаю скільки часу я спала, але прокинулась від того, що почула в палаті голос Аліси і Міши, вони щось бурхливо обговорювали.

- О, народ, привіт.

- Привіт, Каріно, як ти? І ще скажи, що сталось, чому до мене дзвонить Ваня і каже що ви посварились? - запитав Міша.

- Все добре. А стосовно Вані ми не посварились, мабуть, я просто подзвонила і накричала за те, що він хоче приїхати. Я хотіла, щоб він не зіпсував свою мрію, через мене.

- Каріна, ну ти і дурненька, хіба ти ще нічого не помітила? - запитав Міша.

- Та в мене відчуття, що вона за своєю роботою взагалі нічого не бачить,- заперечила Аліса.

- Друзі ви про що?- запитала я.

- Я не можу це слухати. Міш, я піду візьму кави, а ти поговори з нею. Тобі взяти? - понівечено сказала Аліса.

   Міша мовчки махнув головою в якості згоди, і Аліса вийшла з палати.

- Поясни, що відбувається?

- Каріна, хіба ти не бачиш, як Ваня до тебе відноситься?

- Тобто як відноситься? Як до хорошої подруги, завжди допомагає і підтримує.

- Каріна, ну ти справді, як маленька, я раніше не розумів чому Ваня так каже, а зараз розумію.

- Міша, ти можеш прямо сказати, що відбувається, і що ви хочете мені сказати.

   В цей момент заходить Аліса з двома стаканами кави.

- Ну що, як успіхи?

- Ніяк, вона не розуміє, що ми намагаємося їй сказати.

- О Господи, Каріна, можливо тобі тут якісь не такі ліки капають, я вже так не можу, любить він тебе, любить, розумієш!?

   Після цих слів в мене перекосило все тіло. Я не могла зрозуміти, чому вони мені це кажуть. В мене були до нього колись почуття, але закінчилось це дуже погано. Ну, це не можна назвати прямо, дуже погано, але боляче для мене. Я не могла їм повірити, тому попросила залишити мене саму, мені потрібно було подумати і зважити все. Цілу ніч я не випускала з рук телефон, перечитуючи наші переписки, і переглядаючи спільні фото. Зранку я дочекалася виписки від лікаря і зібралася їхати додому. Аліса приїхала забрати мене, але я не могла розмовляти на цю тему ні з ким, мені потрібно було самій розібратися з усім. Вдень ми погуляли, пройшлися парком, а ввечері я провела її на автобус. Вона взяла вихідний лише на три дні, тому швидко мала їхати назад, роботу не зробить ніхто за неї. Я посадила Алісу в автобус, ми попрощалися, і роз'їхалися по домах. Я чекала сьогоднішнього вечора, бо мала зателефонувати для Вані. Звичайно мені було важко на це наважитись після сварки, і тих слів що я почула, але потрібно було у всьому розібратися. Тому дочекавшись 22:00 я взяла до рук телефон і почала набирати Ваню.

- Привіт..,- сказала я тихим голосом.

- Привіт, як ти?

- Все добре, вже вдома, ти як?

- Теж добре, прийшов з роботи, квитки здав, оскільки ти і просила.

- Ну не ображайся, я просто хотіла, щоб ти через мене не втрачав свою мрію.

- Яка ж ти в мене наївна, в мене немає нічого дорожчого за тебе, я люблю тебе.

- Вань, я вже знаю, але не знаю що тобі сказати, бо ще з початку нашого знайомства я закохалася в тебе, але, якщо ти пам'ятаєш, був період, коли ми не спілкувалися взагалі. Тоді я дуже образилась на тебе, і мені було дуже боляче, тому зараз я не можу…

- Каріна, я це вже знаю, дозволь мені виправити те все і замінити старий, не хороший, спогад, новим щасливим.

- Добре, я дам тобі цю можливість.

- Дякую, я обіцяю, ти не пошкодуєш. Я приїду через два тижні і ми про все поговоримо і ти все мені розповіси, добре?

- Добре я буду чекати.

- У мене завтра вихідний, тому можеш дзвонити у будь-який час, а зараз біжи відпочивати. Люблю тебе.

- Добре, тоді до завтра, обіймаю.

  Після цієї розмови я була на сьомому небі від щастя. Мені хотілося літати і робити такі речі, які я б ніколи не робила при здоровому глузді, короче кажучи, я була щаслива. Минали дні, ми розмовляли кожного дня, Ваня контролював кожен мій крок і відпочинок, а я з нетерпінням чекала зустрічі. І ось настав цей день, ввечері Ваня прилетить у Вроцлав. Я цілий день бігала по квартирі, як навіжена. Намагалася приготувати якісь смачні страви і щось неординарне, це все потрібно було встигнути до 17:00, бо о п'ятій мені потрібно були виїхати з дому в аеропорт, щоб встигнути на 19:00. Аеропорт у нас далеко, тому їхати трохи довго, і плюс година сильних заторів, бо всі їдуть додому. Чим ближче до потрібної години, тим сильніше в мене билося серце в грудях. Я не могла повірити, що два місяці тому, я проводжала друга, а сьогодні зустрічаю вже коханого хлопця.