Глава 6

- Так Каріна заспокойся, рано чи пізно це мало статися, і тим паче ти теж скоро поїдеш в Канаду, от і будете разом.

   До речі, потрібно запитати в яке місто він їде.

- Вань, а в яке саме місто ти їдеш? А то ми говоримо Канада, Канада, але куди саме, ти ні разу не сказав.

- Так, точно, я їду в Оттаву.

- Ти серйозно зараз?

- Так, а що…?

- Просто, одне з міст, в які мені запропонували їхати, і є Оттава.

- То це ж супер. Хоч місто і велике, але все одно ми зможемо часто бачитись.

   Звичайно ночі не вистачить, щоб все обговорити, бо вона дуже швидко закінчилась. Мені здається, це була сама коротка ніч з усіх, що були в моєму житті.

   Ось і прийшов час збиратися в аеропорт. Нам ще зателефонувала Аліса, побажала добре долетіти і дала свої основні наголошення перед дорогою.

- Ну ти як завжди, без цього ніяк,- сказала я.

- А що таке, він і мій друг теж, і я так само хвилююся, ну можливо не точно так само, але точно хвилююся.

- Аліса не хвилюйся все буде добре, чому ви всі такі перелякані, але дякую, мені дуже приємно за турботу,- сказав Ваня.

   Ми трохи поспілкувалися і я сказала:

- Так добре, нам потрібно збиратися і виїжджати, поки ми доїдемо до аеропорту, поки я прийму той факт, що нам потрібно попрощатися, то вже потрібно буде йти на реєстрацію.

- Так добре, тобі Ваня, ще раз, хорошої дороги, і добре доїхати, а ти Каріна, не затопи аеропорт,- сказала Аліса.

- Не хвилюйся не затоплю.

   Ми швиденько запакували речі в багажник моєї машини, і поїхали в аеропорт.

- Ну як ти, готовий? - запитала я у Вані.

- Так… але якось тривожно.

- Чому, все буде добре, ти все правильно робиш, будуй нове щось, не варто залишатися на одному місці. Ознайомлюйся вчи місто, а я скоро приїду до тебе.

- Ну до того часу я ще приїду.

- От і приїдеш мене забрати. Так йди, бо запізнишся на реєстрацію.

- До завершення ще 10 хвилин.

- Ваня, йди і не дивись на мене.

- Чому ти смієшся?

   На це питання я вже не змогла відповісти, я міцно обняла друга, і не змогла промовити майже нічого.

-Все,- це єдине слово, яке я змогла вимовити, просто розвернулась і почала йти до машини. Після того, як я зробила декілька кроків, я зупинилась, але розвернутися не змогла, тільки постоявши дві хвилини, я розвернулася, і провела Ваню поглядом. Я обіцяла бути сильною і не плакати, і я дотримаю свого слова.

   Як тільки Ваня прилетів у Канаду, одразу мені зателефонував, що в нього все добре, і поїхав додому. Я була дуже рада його чути і бачити. Він показав свою квартиру, вона була дуже простора і світла, як раз в його стилі. Час йшов дуже повільно. Я їздила на роботу, працювала над новими проектами, їздила в університет. Два рази в тиждень заїжджала у Ваніну фірму, допомагала Міші, дізнавалася нову цікаву інформацію, щоб увечері розповісти для Вані. Він же натомість вивчав місцевість, працював і часто скидав мені різні фото. Оскільки він не любить фотографуватися то на фото були лише краєвиди і старовинні пам’ятки. Так і пройшов місяць. От вже і середина травня. Скоро сесія. Часу відпочивати немає зовсім, та ще й прийшли документи з Канади. Мене там вже чекають. Потрібно подзвонити розповісти для Аліси цю новину.

– Привіт, що робиш?

– Та нічого особливого, збираюся їхати додому з роботи, а що?

– А в мене для тебе новина є.

– Яка..?

– Ти краще сядь.

– Так кажи вже, не тягни крота, сама знаєш за що.

- Добре, кажу, мені прийшли документи на роботу в Канаді.

– Ну нарешті , ураа, я тебе вітаю. Ти велика молодець. Я ніколи не перестану у цьому сумніватися.

– Дякую.

– Ти вже Вані сказала?

– Ні ще, ввечері зателефоную.

– Він точно зрадіє. До речі, коли він вже приїде?

– Ну, точно ще не знаю, але раніше 17 червня точно ні, приїде якраз на сесію.

– Так, і потім разом поїдете.

– Ну, це ми вже побачимо. Так, добре, побігла я, мені ще після роботи потрібно забігти в фірму, там якісь проблеми з одним клієнтом.

– Добре, удачі, будеш мати час, дзвони.

– Добре, цілую, - відповіла я і побігла на роботу.

   Ввечері, як завжди у мене відеозв’язок з Ваньою. Я розповіла йому про роботу і його фірму. Також розповіла про Канаду, але він і так добре все знав.

– Ти мені так все розповідаєш, мені ще більше хочеться приїхати, хоча і тут дуже подобається, але чогось не вистачає.

– І чого ж тобі там не вистачає?

– Вас усіх, наших посиденьок, моєї фірми.

– Ну так, це багато значить у твоєму житті, і звичайно тобі важко з цим прощатися, але ти і не прощаєшся. Ти просто працюєш дистанційно, і з нами усіма ти теж дистанційно, але завжди є, і це ніколи не зміниться.

– Можливо ти і права.

– Я завжди права, а зараз вибач піду спати, завтра зранку на роботу, і я цієї ночі дуже погано спала, тому вже дуже втомлена.

– Чому ти погано спала, в тебе все добре, ти нічого від мене не приховуєш?

– Ні, все добре, не хвилюйся, просто втомлена.

– Ну дивись мені, добре йди відпочивай, до завтра, солодких снів.

– Бувай.

   Чесно кажучи, я йому збрехала, я вже декілька днів себе дуже погано почуваю, і не знаю що це. Наступного дня, я прокинулась з сильною головним болем.

– Дідько, ще цього не вистачає, зараз вип'ю таблетку і пройде. Роботу пропускати не можна.