Глава 4

- Здається, ми трохи засиділись,- сказав Ваня.

- Так, є трохи, але добре що завтра вихідний і можна спати до вечора.

- Це точно, але мені ще потрібно розібратися з речима, і трохи поприбирати, тому ти йди спати, а я пішов.

- Та може відпочиньмо, а ввечері я тобі допоможу, буде швидше і веселіше.

- Та ні, йди спати, я впораюсь, солодких снів, головастік.

- Ха-ха, добре, буде потрібна допомога, дзвони, я на зв'язку.

- Добре, відпочивай.

   Я провела Ваню, помила посуд, і пішла спати. Наступний тиждень був дуже важкий, тому ми майже не бачились. Я здавала проєкт, інколи з'являлась в університеті, Ваня теж постійно був на роботі. Аліса телефонувала кожного тижня, і перше питання яке вона задавала "Коли ви приїдете?". Я, чесно, не знала що для неї відповісти, бо постійно була дуже зайнята, та ще й мене попросили особисто супроводжувати машини в Англію. Я не могла відмовитись, бо це досить хороший і важливий досвід для мене, але водночас і дуже важко, у мене і так вже режим повністю збився.

  І ось одного вечора, я сиджу, думаю над цим усім, як чую стук у двері.

- Хто ж це може бути? Я підійшла до дверей, подивилась у віконечко і відчинила двері, то був Ваня.

- Привіт, як ти, ми так давно не бачились,- сказав Ваня.

- Та нічого, збираю речі, їду в Англію, мене попросили супроводжувати вантаж і контролювати все особисто.

- Ти надовго?

- Ні, десь на днів 4 думаю, а що?

- Каріна, я їду, точніше ще думаю, як зробити правильно, але швидше за все поїду.

- Куди?

- В Канаду, спершу на 2 місяці, а далі буде видно.

- Звичайно їдь, ти ще думаєш, мені здається тут нема чому думати. Ти коли їхати плануєш?

- Через тиждень.

- Супер, тоді я ще встигну приїхати, і ми все обговоримо, і я тебе проведу, обов'язково.

- Дякую, а коли ти виїжджаєш, коли за тобою заїдуть?

- За мною ніхто не заїде, я буду своєю їхати машиною.

- Тобто? Ти хочеш сказати, що ти сама будеш їхати нарівні з чоловіками всю дорогу?

- Так, а що тут такого.

- Ти ж втомишся, я то розумію що ти в нас витривала і можеш їздити хоч 24/7, але ні, ти не будеш сама в машині.

- А що ти мені пропонуєш? В мене немає іншого варіанту, я мушу їхати, бо всі дані в мене.

- Я поїду з тобою, я буду за кермом, а ти будеш займатися всіма документами і що там тобі потрібно.

- Ваня, ти зовсім з глузду з'їхав? Тобі в Канаду збиратися треба, а не зі мною кататися в Англію і назад.

- Якщо ти думаєш, що я пропонував, щоб ти взяла мене з собою, то ти помиляєшся, я тебе ставлю перед фактом, я їду з тобою.

    Я звичайно намагалась переконати Ваню, залишитися і не їхати зі мною, але він "вперся рогами", як бик, і сказав що поїде зі мною. Тому він пішов збирати речі, бо ввечері потрібно виїжджати.

-Ну чому він такий впертий?- запитала я сама у себе, і теж пішла збирати речі. Зібралися ми досить швидко, я ще зателефонувала в поліцію, що буду їхати не сама, бо їм потрібно знати, яка кількість осіб буде перетинати кордон, швидко заповнила анкету на Ваню, що він буде також їхати, як супровід, від нашої фірми і вийшла на вулицю. В машині ми домовились, що будемо чергуватися, хто їде за кермом, а хто відпочиває, хоч Ваня був проти, але взяла моя, хоч цього разу.

- Ми під'їжджаємо до кордону, дай мені свій паспорт я зателефоную в прикордонну службу, і зупинись де зможеш.

- Добре, зараз зупинюся, а паспорт в бардачку візьми.

- Ок.

   Поки ми стояли, я зателефонувала до знайомого прикордонника, який мав займатися нашими документами, дописала туди Ваню і сказала, що будемо за пів години. Він сказав, що нас вже чекають. Я вийшла з машини, і передала по рації, що далі я їду перша, а всі решта за мною.

- Так Ваня, тепер я за кермо.

- Чому? Я буду їхати, а ти вирішуй все.

- Мені здається ми одразу домовились, що на кордоні за кермом я, і коли побачу, що ти втомлений, теж сідаю я за кермо!

- Добре не кричи, йди сідай.

- Так то краще.

   Ми під'їхали до кордону, я сказала, щоб водії не відходили від машин, так як це трішки не такий пропускний пункт, як всі могли подумати, тут потрібні всі документи на вантаж, і на машину, а так, як ми веземо небезпечні речовини, то з документами мало все бути ідеально. Я пішла все вирішувати, і проходити всі контролі, і приблизно за хвилин 40 повернулась, для такої кількості машин, цей час просто ідеальний. Зазвичай одну вантажівку перевіряють близько 30 хвилин, а тут 28 машин за 40 хвилин. Я повернулася, і ми успішно поїхали далі. Мені було важливо встигнути на паром, бо він чекати не буде довго, їхали ми досить довго і важко, тому що дорога довга, трохи змінювалися водії, я постійно була на зв'язку, і з фірмою, і з керівником парома, і з отримувачем в Англії, і плюс по рації з усіма водіями та поліцією.

- Каріна, ти б поспала, хоч 30 хв,- сказав Ваня.

- Ні, не до сну зараз, купа роботи, посплю в паромі.

- Мені зараз цікаво, як би ти їхала сама за кермом, і відповідала на всі дзвінки.

- Чесно, я зараз про це взагалі не думаю, тому дуже тобі дякую, що вмовив, щоб я тебе взяла.

- Я знав що так буде, до речі, через годину будемо біля парому.

- Це просто супер, ти нарешті то відпочинеш, і я подрімаю, на скільки це буде можливо.

- Вимкни звук і подрімаєш, - сказав Ваня з сарказмом.

- Ага, зараз, чи ти хочеш, щоб тебе в Канаду труп проводжав?

- Ні, я від такого відмовлюсь.