Глава 2

   Наступного дня, я прокинулась дуже рано, в мене просто вже звичка через роботу і навчання, прокидатися о 7 годині. Одразу увімкнула звук і побачила повідомлення:"Доброго ранку, знаю що ти вже прокинулась, можеш прийти до мене, потрібна допомога, тільки не лякайся". Це був Ваня, і його слова "тільки не лякайся" змусили мене через 5 хвилин бути вже у нього. Коли я зайшла у його квартиру, там був хаос і армагедон.

- Що тут відбувалося? Таке відчуття, що по твоїй квартирі смерч пройшовся,- дуже здивовано промовила я.

- Майже вгадала, мене вночі затопили сусіди зверху, знаю що у тебе гості, але можеш допомогти привести в порядок, хоча б кімнату?

- Звичайно можу, ти ще запитуєш, та і Аліса з Яном ще сплять, і гадаю до години 17, час у нас є, тому беремось за роботу.

- Дуже тобі дякую, не знаю, що б я сам з цим усім робив, ти справжній друг.

- А чому ж ти одразу мені не зателефонував, коли це сталося?

- Та у тебе ж звук завжди вимкнений, як я мав до тебе додзвонитися, та і середина ночі була.

- То треба було прийти до мене, раз так.

- Та заспокойся, все добре, розберемось зараз. Хіба, якщо не встигнемо все зробити сьогодні, і робочі не полагодять стелю, то чи можна буде переночувати в тебе? Якщо ні, я зніму номер в готелі, я все розумію, до тебе друзі приїхали, і якщо ти відмовиш, я не ображусь.

- Не неси дурні, звичайно ти можеш пожити в мене, скільки буде потрібно.

   Довго ми приводили квартиру, до нормального стану, якщо це можна так назвати, роботи було повно. Поки ми прибирали Ваня розповідав, що вирішив серед ночі піти попити води, встає з просоння, йде в сторону кухні, і починає розуміти, що щось мокре під ногами. Тобто о 3 ночі, води у квартирі вже було "по гульки", як він сказав, прокинувся за дві хвилини. Це було і смішно, і страшно. Поки ми прибирали сліди "смерчу", зателефонувала Аліса.

– Ти куди зникла? Ми значить приїхали до неї, а вона кудись втекла, оце вдячність!

– Аліс, я у Вані тут…

- Каріна блін, ти нормальна, ти його кожного дня бачиш, я приїхала вперше за скількись місяців, а ти все одно в нього.

– Аліса ти можеш не перебивати, тут потоп, ми прибираємо з 7 ранку, тому не кричи, сніданок в холодильнику, через годину прийду і підемо десь погуляємо, нам ще трішки.

– Ой, я думала ти просто пішла до нього. Добре, може вам щось потрібно допомогти, чи приготувати щось, ви взагалі їли сьогодні?

– Ні, дякую, єдине що, якщо можеш, прибери в мене в кімнаті, і дістань матрац з балкона.

– Ок, буде зроблено, я приготую вам млинці, принесу.

– Нести точно нічого не потрібно, ми скоро будемо, Ваня трішки в мене поживе, поки у нього будуть робити ремонт і відновлювати стелю.

   Ми прибрали трохи, зібрали речі, зустріли працівників, передали їм ключі від квартири, і пішли до мене. Вдома на нас чекали гарячі млинці з кавою і медом, вміє Аліса здивувати своїми кулінарними шедеврами. Ми посиділи. Нарешті я нормально познайомилась з Яном. Ваня швидко привів себе до тями, зібрався і поїхав у фірму, (він має невеличку ІТ фірму, яку створив зі своїми другом Мішою, я інколи їм допомагаю знаходити клієнтів, оскільки маю хороший досвід спілкування з людьми). Так от, Ваня поїхав на роботу, а ми пішли показувати для Яна Вроцлав, Аліса вже декілька разів його бачила, тому показували ми для Яна все. Ввечері домовились піти в ресторан повечеряти. Я просто не хотіла нічого готувати, а потім ще прибирати. Ми добре гуляли, але мені зателефонували, і сказали терміново приїхати на роботу, тому я залишила друзів самих, я була за них спокійна, бо Аліса не погано знала місто, особливо центр, і як доїхати до мене додому, тому все було добре і я швиденько поїхала на роботу. Поки їхала, зателефонувала для Вані, як він, і чи зможе мене забрати після роботи, машину я заберу лише завтра, та і в ресторан нам потрібно буде поїхати після роботи. Приїхавши на роботу, я одразу зрозуміла, що мене чекає, та сама робота, з перевезенням газу, мені потрібно було прокласти маршрут за 3 години.

- Та вони з глузду з'їхали!- сказала я злісно дивлячись на обсяг роботи. Цікаво, яка адекватна людина, не робот, за три години прокладе маршрут для 20 фур з Польщі в Англію? Я не встигла це зробити, тому довелося взяти роботу додому, ніч буде довга і безсонна. Я не помітила, як настала 20 година, і Ваня вже чекав мене під офісом.

- Привіт, ти ще довго, я вже під'їхав? - написав він повідомлення.

- Заходь до мене в кабінет, я вже майже готова, я відкрила тобі службовий паркінг, їдь на 20 місце - це моє. - швидко відповіла я.

- Добре, за 5 хвилин буду.

   Він добре знав де мій кабінет, бо не раз тут був, та і офіси наші близько, ми частенько ходимо один до одного на каву, коли немає роботи, або просто поговорити. Мабуть, всі хто дивляться на нас зі сторони, думають що ми пара, але ні ми лише друзі, хоча інколи мені самій здається, що між нами є щось більше ніж дружба.

- Чому сумна така?

- Та роботи багато, доведеться з собою брати, додому. Давай не будемо про погане поїхали краще в ресторан.

- Поїхали, а ввечері, я спробую тобі допомогти з роботою.

   Вечір був чудовий, ми сиділи, багато розмовляли і сміялися. Було таке відчуття, що ми знайомі не лише з Алісою дуже багато років, а всі разом, Ваня з Яном теж подружилися, у них були спільні теми для розмов, адже Ян теж цікавиться ІТ. Додому ми приїхали о 23 годині. Аліса і Ян пішли спати, бо вже завтра ввечері вони мали їхати у Прагу, через роботу не могли затриматися на довше, тому мені потрібно було за цю ніч завершити свої справи, щоб завтра цілий день провести з друзями.

- Я дуже надіюсь, що мій бос завтра плани не порушить, можливо вимкнути звук, щоб ніхто не міг до мене додзвонитися, - здається я це сказала в голос, бо у дверях стояв Ваня з цікавою посмішкою.