Глава 1

   Привіт, мене звати Каріна і декілька днів тому мені виповнилось, не мало, не багато, 20 років. Я навчаюсь у Вроцлаві на факультеті логістики, завершую 3 курс і готуюсь до переїзду. Ще в 17 років я поставила собі за мету переїхати до Канади, і ось цього року моя мрія здійсниться. За вікном 16 березня,  декілька днів у нас йшов  сильний сніг, і тільки вчора він почав танути, тому сьогодні під ногами каша, і, як на зло, машина в сервісі.

-Дідько, що ж робити?- злісно  сказала я.

   Так, зараз потрібно швидко їхати  в університет, потім ще й Алісу зустрічати. Ще й через погану погоду автобуси не ходять. Ну чому саме сьогодні, чому не вчора, коли я цілий день лежала в ліжку?! Подумала я і вирішила, що досить нити, потрібно збиратися, і надіятись, що хоч якийсь автобус прийде, добре що встала раніше.

   Поки я приводила себе в порядок, (стояла у ванні та втикала в дзеркало хвилин 15, бо не могла зрозуміти хто я, і що я тут роблю) в кімнаті розривався телефон. Звичайно він був на беззвучному, як завжди. Мені здається не було і дня, коли я не слухала претензій від Аліси та Вані, стосовно вимкненого звуку в телефоні. До речі, знайомтеся, Ваня – це мій друг, з яким було дуже багато історій, сліз, і… якщо коротко, було всякого. Так от, то телефонував Ваня, чи потрібна мені сьогодні допомога хлопця з машиною. Він як завжди вчасно, бо сьогодні мені машина потрібна, як ніколи, так ще й з особистим водієм, про це можна лише мріяти. Я зібралася і за 30 хвилин почула стук у двері, то був Ваня і кава, те що треба,- подумала я, і усміхнулась. Звичайно, Каріно, якби ти не втикала в дзеркало 15 хвилин, то встигла б попити кави й, можливо, навіть з’їсти якийсь бутерброд, але не сьогодні.

- Доброго ранку, особистого водія замовляли? - жартома сказав Ваня. Вміє він підняти настрій, навіть тоді, коли здається, що це неможливо.

– Звичайно, ти, як завжди, вчасно,- сказала я поспішаючись.

– Які у нас сьогодні плани на день? 

– Ну не знаю як у тебе, але мені потрібно за 40 хвилин сидіти на парі, інакше мені відірвуть голову, тому поїхали, бо зараз ще й затори сильні, усі на роботу їдуть, пора то рання, про все інше скажу по дорозі. - сказала я швиденько вдягаючи пальто. Ми вийшли з будинку. 

– Так, Каріно, в мене до тебе два запитання. - серйозним тоном почав хлопець. - Перше, розкажи вже, що ми маємо сьогодні зробити? Друге я тобі задаю майже кожного дня, ти коли навчишся вмикати звук, одразу, як прокидаєшся? Вчора він у тебе цілий день вимкнений, і сьогодні зранку те саме. Я тобі нагадування поставлю в телефон, або оновлю заставку «УВІМКНИ ЗВУК!!!».

 – Ха-ха, дуже смішно, цікаво коли ти це вже зробиш, бо поки лише кажеш і кажеш, а стосовно того, що я сьогодні маю зробити, то це, зараз в університет, потім на 2 хвилини потрібно на роботу поїхати, і ввечері зустріти Алісу і Яна на вокзалі. Вона нарешті вирішила нас познайомити, бо зустрічаються вже цілий рік, а я ще й досі з ним нормально не знайома. Бачила декілька разів по відеозв’язку.

   За розмовами так ми і доїхали до університету, в мене була лише одна пара, тому Ваня тим часом поїхав на роботу, де йому було потрібно  віддати флешку з готовим сайтом. Час пролетів дуже швидко, пари закінчилися, я ще зайшла в деканат вирішити деякі запитання з викладачами. Заїхали до мене на роботу, я швиденько перевірила постачання і передала роботу для колеги. Мені ще сповістили «прекрасну» новину, мені потрібно буде повністю проконтролювати доставку великої кількості вибухонебезпечної речовини. Я була дуже рада, тільки цього мені не вистачало. Вийшла з роботи я знервована, і голодна. На годиннику 16:30, а я випила лише каву о 7 ранку, "супер."

 – Що сталось? - запитав Ваня, він одразу побачив що щось не те, звичайно побачив, разів 5 запитав «Куди далі їдемо?», а я мовчу і втикаю у вікно.

 – Та все добре, не зважаючи на те, що мені потрібно створити ланцюг і повністю проконтролювати доставку вибухонебезпечної речовини, в розмірі 20 фур, з Польщі в Англію, все супер.

 – Мда, весела в тебе робота, поїдьмо поїмо десь, і ти мені все розповіси. Аліса з Яном, все одно приїдуть о 9 вечора, часу ще багато.

 – Я тільки за, дуже голодна. І раз ти сьогодні вирішив справді побути моїм рятівником, давай потім ще заїдемо в магазин, я куплю продуктів, бо в мене в холодильнику "миша повісилась", і потрібно, трішки, поприбирати вдома.

– Нуу, в магазин нам вже не потрібно,- Ваня вказує пальцем на заднє сидіння машини,- я знав, що в тебе, як завжди немає часу заповнити холодильник, тому поки ти була на роботі, я все зробив.

 – Я тобі вже казала, що ти сьогодні найкращий?!

 – Лише сьогодні?

 – Так, поїхали вже, я їсти хочу, бо зараз заберу свої слова назад. 

   Поки ми поїли, поки поприбирали в мене вдома, вже потрібно було швиденько їхати на вокзал. Час пролетів неймовірно швидко. Я думала, що в мене ще буде трохи часу відпочити, випити чаю, але ні, відпочину потім. Ми швиденько вдягнулися і поїхали на вокзал. Приїхали, якраз вчасно, можна сказати, що навіть не чекали, поки знайшли потрібний нам перон, якраз прийшов потяг. Яка я була щаслива нарешті зустрітися з ними, останнім часом, ми, знову, рідко бачились, але розмовляли досить часто. 

- Привіт, як доїхали? Сильно втомились?- запитала я в Аліси на емоціях.

- Та ні нормально, потягом їхати не так, як автобусом, - відповіда Аліса. 

   Як я за нею скучила, зараз пригадую, як ми раніше бачились кожного дня, а тут від сили раз в пів року. 

- Ну що, може познайомиш нас вже зі своїм коханим, а то, лише слухаю про нього. 

- Ну чого ж, ти і бачила декілька разів. 

- Ага, по відео зв'язку, дві хвилини, сильно ти нас познайомила, нічого не скажеш.