3.1

Загін під командуванням самого верховного жреця Арея Енріко Васка, налічував усього десять воїнів. Десять найкращих воїнів храму. І цього було достатньо, щоб виконувати найважчу роботу.

Рік тому їх найняли для війни з Алією, невеличкою приморською країною, що найбільше шанувала непостійного Борея, проте мала велетенські поклади залізної руди та срібла на своїх теренах. За цей рік, вони здобули перемогу. В якості плати їм було дароване не лише золото, але й раби. Двадцять п'ять полонених воїнів на одного воїна Арея, та двадцять п'ять дівчат переможеної країни. Також їм було дароване право взяти собі в раби будь-кого із жителів окупованої сусідами Алії, кого вони зустрінуть на своєму шляху, доки не покунить терени країни.

Тому воїни Арея їхали неквапливо, уважно роздивляючись навколо, та оцінюючи усіх випадкових мандрівників.

Відрізнити місцевих жителів від окупантів було не складно, адже усе військо Алії було розбите, а ті, хто не загинув в бою, були взяті в полон. Тож, якщо випадковий мандрівник був одягнений у військові обладунки - це був воїн армії переможця, якщо ж ні - це місцевий, адже мирних мешканців країни-окупанта сюди, поки ще, не пускали. Значно складніше було, отак, з першого погляду, визначити вартість майбутнього раба, і вирішити, чи варто взагалі витрачати час, на його лови...

Попереду їхав сам лорд Васка, у супроводі свого помічника, Девіда Бойє. За ними, на дерев'яних возах, у клітках, їхали бранці, обабіч яких їхали воїни Арея, по троє, з різних боків возів. Ще два воїни замикали колону. Останній, десятий підопічний верховного жреця Арея, їхав далеко попереду, забезпечуючи розвідку.

Бранців везли немов худобу, по три десятки у клітці. Воду їм давали раз на день, їжу теж. Чоловіки і жінки їхали разом. Поки що вони були спільними бранцями. Лише, коли загін дістанеться храму Арея, і частина золота та бранців буде передана на храм, їх розділять між членами загону, згідно древнього військового закону...

- Славний видайся похід, - промовив Бойє, звертаючись до свого командира. - Арей Буде задоволений.

- Лише битва сповнює серце Арея радістю, - відповів йому верховний жрець. - Коли вона закінчується печаль знову лягає на його дух важким комнем.

Відповісти Бойє не встиг, яструб спустився з неба і сів на плече верховного жреця. До лапи яструба був прив'язаний шматочок пергаменту. Васка підняв догори ліву руку, надаючи наказ зупинитися, лише після цього він дозволив птахові перелетіти на підставлену руку, і відв'язавши послання, швиденько прочитав його.

- Розбиваємо табір. - Скомандував він. - Ланс, Марек, відправляєтеся на допомогу Оріну.

Двоє воїнів Арея мовчки кивнули і поїхали вперед. Решта, зіскочивши з коней, почали розбивати табір...

Їхали вони не довго. За якихось хвилин десять неквапливої їзди, вони помітили коня свого розвідника Оріна, що був прив'язаний до дерева, у якомусь яру.

Спустившись в яр, воїни злізли з коней, теж прив'язали їх до дерев.

Свого товариша вони знайшли у кущах, на краю яру. Він уважно стежив за дивним чоловіком, що йшов полем, у їхній бік. Чоловік був міцним, явно не з фермерів, не з селян чи міщан-робітників. Проте й до аристократії його теж важко було віднести, адже усі можновладці терпіти не можуть піших подорожей, особливо далеких. Тай одягнений незнайомець був у дивний, незвичайний одяг. Зброї при ньому, здається не було.

- Чудовий екземпляр. – Прошепотів Марек. – Такий може знадобитися на щорічних іграх…

Дочекавшись, коли чоловік підійде ближче до яру, воїни Арея вийшли зі своєї схованки, оточили незнайомця, оголили мечі.

- Вітаю, незнайомцю. Іменем Арея, складіть зброю та підніміть руки. – Промовив Ланс.

Незнайомець здивовано подивився на трьох супротивників. Дістав з-під своєї дивної накидки, чи як називається цей дивний одяг, щось чорне, віддалено схоже на санторскі самостріли, навів зброю на одного з нападників, і щось промовив невідомою мовою.

- Аторський виродок, гадаєш зупиниш нас цим пугачем? – Сплюнувши на землю, промовив Орін, замахуючись мечем на незнайомця. Небезпеки він не відчував. Страху теж. Адже усі воїни Арея знали, що санторські самостріли однозарядні, а їх троє. Тай сила пострілу значно слабша, ніж у звичайної стріли, і такий самостріл не здатен пробити, навіть зблизька, міцні обладунки. Максимум поставить неприємний синець на відкритій шкірі, або виб'є око. Але в око ще потрібно влучити. – Не хочеш по доброму, вчинимо як…

Договорити Орін не встиг. Завершити удар мечем теж. Пролунав громоподібний постріл, і важка, дев'яти міліметрова, стальна куля, пробила міцний шолом, та висадила нападнику мізки. Другим неприємним сюрпризом для воїнів Арея стало те, що другий постріл, який поранив Марека у праве плече, пролунав одразу ж після першого. Незнайомець не перезаряджав свій самостріл.

Третій постріл незнайомцю не дав зробити Ланс, ударивши того з-заду по голові ефесом меча.

- Шак кард!(Одне із небагатьох лайливих слів хелтару, яке перейняли інші мови світу. Дослівно перекладається як виродок з потойбіччя) – Вилаявся Ланс. – Марек, ти цілий?

- Не зовсім. Ця сволота прострелила мені плече.

Ланс підійшов до непритомного незнайомця, забрав з руки дивну зброю, роздивився її.

- Це не сантарський самостріл. Я такої зброї ніколи не бачив.