Розділ 3. Адаптація

Едвард О'Ланд за життя став легендою цього міста. В Одіссі усі, від малого до старого знали історію цього чоловіка. Знали його як геніального композитора та скрипаля, чий талант зміг розтопити холодне серце самої Хель. Знали як добру людину, що ніколи не відмовляла іншим у допомозі. Знали, як справжнього чоловіка, який заради своєї коханої був ладен на все, навіть, якщо він був простим смертним, а вона богинею.

І саме тому, сьогодні, біля дому старого ювеліра Фіміама Гровича зібрався величезний натовп. Здавалося, що все місто прийшло, щоб проводити свою легенду в останню путь.

Люди стояли тихо, не розмовляли, не перешіптувалися. В цьому натовпі поряд стояли одвічні супротивники, навіть вороги: міська варта, крадії Короля, наймані вбивці, воїни храму Арея і торгові магнати. Всіх їх сьогодні примирило єдине почуття - почуття втрати видатної людини. І всі вони чекали того часу, коли тіло О'Ланда винесуть з дому, щоб йому віддати останню шану...

В домі, біля труни, зібралися найвпливовіші люди міста: Король, якому підкорялися усі крадії, містоуправитель, глава стражі, кілька воїнів Арея та верховний жрець місцевого храму Локка. Усі вони стояли біля труни, очікуючи на господаря дому. Стояли мовчки, не дивлячись один на одного. У звичайний час, глава стражі, неодмінно б заарештував Короля, воїни Арея убили б містоуправителя, лише за те, що він повністю продався жрецям Локка, і робив усе, що вони йому скажуть, навіть якщо це шкодило представникам інших храмів. Самі ж жреці Локка завжди побоювалися воїнів Арея, так як знали – варто комусь найняти цих головорізів, і Локк ніяк не допоможе своїм обранцям. Тому й намагалися усіма силами зменшити вплив храму Арея та його жреців…

Та все це відновиться взавтра. Сьогодні вони забили свої одвічні суперечки і об'єдналися спільною втратою.

- Як взагалі таке можливо? Хто, при здоровому глузді, міг таке вчинити? – Врешті запитав глава стражі.

- Той, кому потрібна душа Хель. – Відповів Король. – Той, хто хоче зміни усталений устрій Пангеї.

- Я вас не зовсім розумію. Як це можливо? Хто він? – Запитав один із воїнів Арея.

- Ви у своєму храмі цікавитеся хоч чимось, окрім війни та здобичі? – Відповів воїну замість Короля, жрець Локка. – Ви гадаєте храм Хель просто так відійшов від справ десять років тому?

- До чого тут це? – Запитав той же воїн Арея.

- Все просто, воїне. Хель мертва. Вона віддала свою душу цьому чоловіку і пішла на смерть. Чому? Не відомі шляхи Божі. Боюся, цього нам ніколи не зрозуміти. Та доки душа богині знаходиться в надійних руках, вона може відродитися.

- Отже, хтось хоче завадити Хель відродитися! – Зробив висновок воїн. – Це жахливо. Якщо Хель не буде у світах – вони приречені! Хто цей виродок?

- За моїми даними, зараз душа Хель знаходиться у братів Ілісманів. – Спокійно відповів Король.

- Отже, потрібно негайно заарештувати їх. – Промовив голова стражі.

- Не варто поспішати. Ілісмани фармазонщики, і самі влипли у гру, яка для них стане останньою.

- Що ви маєте на увазі?

- Навіщо двом шахраям душа Хель? Вона їм не потрібна. Їх цікавлять лише гроші. Мене більш цікавить, в кого вони вимантили перстень Хель.

- Так потрібно їх допитати, і негайно! – Не здавався голова стражі.

- Навіщо? Мої люди слідкують за Ілісманами. Скоро мені буде відомо, в кого вони сперли перстень. Адже той, хто все це затіяв, не відстуть при першій же невдачі. Ілісмани приречені…

Їхню суперечку перервав пан Грович, що з'явився у супроводі двох молодих дівчат, не старше вісімнадцяти років па вигляд. Обидві дівчини були одягнені у чорні сукні. Вони були схожі, мов рідні сестри, тільки одна з них було блондинкою, інша мала волосся антрацитового кольору.

Помітивши, хто прийшов разом з Гровичем, Король підійшов до брюнетки, поклонився, і промовив:

- Мені дуже шкода, що ми знову зустрілися саме за таких обставин. Пробачте мені, пані, в тому що сталося є і моя вина.

- Едвард завжди вмів дивитися далеко в майбутнє, навіть далі за мене. Він знав, на що йшов, коли освідчувався мені в коханні. Він завжди знав, що робить... Сподіваюся, він і цього разу не помилився.

Дівчина підійшла до труни, і поглянула в заплющені, мертві очі О'Ланда. Лише тепер усі присутні впізнали в ній Хель, а в блондинці її сестру-близнючку Нель. Проте богиня не звертала уваги на присутніх та їхні ніякові поклони. Вона дивилася на свого коханого.

Чим довше Хель дивилася на мертве тіло, тим більш блідим робилося її обличчя. Врешті до неї підійшла Нель.

- Що трапилося?

- Не знаю. Я не відчуваю його. Я не відчуваю його душі. І це лякає мене.

- Може його душа змогла сама покинути цей світ? Без твоєї допомоги?

- Нель, на таке здатні лише найчистіші, найлегші душі, або справжні творці - ті кому судилося в наступному житті... - Якусь мить Хель розмірковувала над власними словами. За цей час блідість зникла з її обличчя. Вона знову поглянула на тіло свого коханого. - Але чому? Навіщо?

До Хель підійшов Король, і віддав їй якийсь лист.

- Едвард просив передати це вам, після вашого повернення, коли з ним щось трапиться.