2.8

Сергій Клименко сидів похмурий за своїм робочим столом. Після зникнення свого напарника, єдиним, що вони змогли придумати з дільничним, який був свідком події, це сказати, що Кота не було в тій церкві, хоч як бридко не було на душі Клименка від цієї брехні.

 А після цього у місті почався справжній жах. За два минулі дні три трупи. Ні, не просто трупи, а закривавлених шматків м'яса. Такого звірства капітан Угро не пам'ятав навіть у часи лихих дев'яностих. Журналюги, що пронюхали про те, що трапилося, вже придумали прізвисько новому маніяку — М'ясорубка, і тепер змагалися між собою в тому, хто швидше розповість чергову жахливу історію жертви М'ясорубки, при цьому не забувши облити брудом поліцію, і зокрема кримінальний розшук, звинувативши їх в корупції, покровительству злочинцям... і взагалі у всіх мислимих і не мислимих гріхах, не зважаючи на те, що, здебільшого, такі заяви кардинально суперечать одна одній. Доходило навіть до того, що деякі “генії пера” суперечили собі.

 Притиснуті підігрітим масмедія народом міські чиновники натиснули на поліцейське начальство, те у своєю чергою натиснуло на простих слідаків, вимагаючи результату.

 Інтуїція досвідченого слідчого говорила Клименку, що зникнення Кота та його двох дівчаток якось пов'язане з тим, що почалося у місті, але як це довести?

 На столі лежала книга, яку Сергій забрав із церкви, написана невідомою мовою. Він дивився на неї, намагаючись знайти розгадку.

 - Клименку! Твоя мати, жваво до мене! - крик начальника управління, полковника Зімова, вивів слідчого із задумливого стану. Тяжко зітхнувши, він підвівся з-за столу, і пішов на килим до начальства, щоб отримати чергову догану. - Сідай. — сказав полковник, коли капітан зайшов до нього в кабінет. Дочекавшись, коли Клименко сяде на вільне крісло за довгим столом, Зімов кинув на стіл свіжу газету. – Читай.

 На першій смузі була фотографія закривавленого тіла серед купи сміттєвих пакетів, а над цим неподобством красувався заголовок: "Поліція вкотре розписалася у своєму безсиллі!"

 – Що це?

 - Четверта, Сергію. Ти розумієш, що це вже четверта жертва, а ми про неї навіть ні сном ні духом. Де твій партнер?

 – Не знаю. Після того, як з лікарні зникли дівчатка, зник і Кіт.

 - Гаразд, цим нехай займаються піонери.

 - Але…

- Без але. Ти розумієш у якій ми дупі? Сьогодні вранці мене викликав мер. Сам розумієш, що наші голови зараз знаходяться на волосині. Відклади всі справи, передай їх іншим, а сам займися цим новим маніяком. Зрозумій, якщо до кінця тижня ми не зупинимо його, то почнеться чистка, і в першу чергу полетять безневинні голови – моя, твоя та багатьох інших.

 – Це все? Можу йти виконувати?

 - Ні, Сергію, не все. - Обличчя полковника було серйозним. - На цю справу в тебе буде новий напарник.

 – Навіть так?

 – Навіть так! Зрозумій, від мене нічого не залежить. Це наказ згори. Ти знаєш генерала Петровського? – Відповідати на це запитання капітан не став. Хто ж не знає обласного поліцейського начальника? – Сьогодні вранці до нас на практику після інституту прийшла його дочка. – Про щось таке капітан чув, але не звернув на це уваги. Отож вся молодь відділу бігає сьогодні до архіву як погорілі. - Ну і як годиться я відправив її на паперову роботу до архіву. А вона поскаржилася своєму татку, що її не допускають до серйозних справ. Загалом, до мене щойно дзвонив генерал, виявляється вони сильно посварилися зі своєю дочкою. Говорити все, що мені сказав Петровський, я не буду. Коротко він сказав: "Нехай ця дура нюхне лайна як слід, може тоді в неї мізки на місце встануть". Загалом, на особисте прохання генерала вона прямує на найскладніше розслідування, розслідування справи М'ясорубки. Так як Кіт зник, і в тебе немає партнера, вона стане твоїм тимчасовим партнером. І дивися, якщо з нею щось трапиться, ну ти сам розумієш, у генерала довгі руки.

 - І як мені займатися роботою і няньчитися з генеральською донькою?

 – Ти дорослий мужик. Впораєшся.

 - Я не витиратиму їй соплі…

 - Це наказ…

 Вийшовши з кабінету полковника, Настрій Клименко став ще похмурішим, ніж було до цього. Окинувши похмурим поглядом зграйку молодих співробітників, які весело щебечуть із якоюсь молодою рудоволосою дівчиною, швидше за все тією практиканткою, про яку говорив полковник, Сергій пішов до них.

 – Петровська? - Дочекавшись ствердної відповіді дівчини, Клименко продовжив: - За мною. А ви, нероби, марш до Зімова. Він введе вас у курс справи.

 Не чекаючи на відповідь, він пішов до виходу з управління. Дівчина, помахавши рукою на прощання хлопцям, пішла слідом.

 Лише опинившись у машині на передньому сидінні, дівчина весело затараторила:

 – Мене взяли на розслідування? А куди ми їдемо? Що за справа? Сподіваюся не звичайна битовуха.

 Клименко тяжко подивився на напарницю.

 - Значить так, панночко. До кінця розслідування ви тимчасово вважаєтеся моїм напарником, так що повинні слухатися мене беззаперечно. Якщо я сказав сидіти в машині – ви сидите і навіть носа звідти не висовуєте. Зрозуміло? Друге: справа, якою ми займаємо, має найвищий пріоритет, і може бути небезпечною для життя, так що на рожен не лізти. Без мене не вживати жодних дій. А зараз ми їдемо на місце злочину. Запитання є? Запитань немає. Розумниця.