2.7

Здобути необхідну інформацію було не складно. Лишень Лідар прибув у Одісс і зайшов до першої ліпшої корчми, як здогадка його батька підтвердилася...

В корчмі було людно, проте, усі відвідувачі обговорювали лише одне:

- Давай вип'ємо, пом'янемо О'Ланда...

- Якщо він справді був одружений із самою Хель, як вона допустила його смерть?

- Дурню, Хель не володіє людським життям, воно в руках її сестри. І коли твій час добігає кінця, Хель змушена відпустити тебе, хоч як би сильно не кохала...

- Кажу ж тобі, що це ті поци, Ілісмани мочканули нашого Композитора.

- Гониш. Ілісмани не мокрушники…

- Чув я що в Композитора цацка одна була, дуже ціна. За цю цацку його й завалили.

- Це яким же потрібно бути ідіодом, щоб заради бабла, псувати відносини з самою Хель. Жодне золото світу не забереш з собою в могилу, тай на суді богині воно тобі не допоможе...

- Чув я, що Хель подарувала О'Ландові не лише своє серце, а й свою душу...

Далі Лідар не слухав, все що можна було дізнатися від пияків він дізнався.

Вийшовши з таверни на нічні вулиці міста, він сперся на стіну дому. Потрібно було обміркувати отриману інформацію: "отже, Хель справді перед боєм віддала свою душу О'Ландові, перетворивши себе на тінь, яку й убив Учитель. А ця Хель дійсно сильна, якщо лише якась тінь, змогла так скалічити людину... Не відволікайся. Душа. Куди можна заховати душу? Віддати її тому скрипалеві? Ні, він мертвий, і тепер не має не лише душі богині, але й власної... Тоді де? Перстень, про який говорили люди в таверні? Цілком можливо. Потрібно перевірити. Отже..."

На те, щоб знайти вихід на братів Ілісманів знадобилося значно більше часу. Хоч їх і знало все місто, мало хто з ними волів мати справу, навіть серед місцевих злочинців чи шпанюків, охочих було не багато. Репутація ненадійних партнерів, які за першої ж нагоди обдурять тебе, робила своє. Все ж, довгі години пошуку не були марними, і врешті решт Лідару вдалося знайти малолітнього волоцюжку, який тісно співпрацював з братами, та передати ним повідомлення.

Прослідкувавши за посланцем, Лідар знайшов братів Ілісманів і, заховавшись в потаємному місці, слухав їхню розмову...

Брати Ілісмани сиділи у закинутому портовому докові.

- Не подобається мені вся ця ситуація. Грович надто поважна особа у місті, а злякався якогось перстня. - Промовив товстий Ілісман.

- Твій Грович... - Закінчити свою думку худий брат не встиг, в приміщення доку увійшов бродяжка. - Чого тобі?

- Маю для вас новини.

- Ми уважно слухаємо.

- Вас розшукує якийсь незнайомець. Каже, що має до вас вигідну справу.

- І це все? - Обурився худий Ілісман.

- Ні. Та друга новина коштує грошей.

Товстий брат порився у своїх кишенях, дістав звідти кілька мідяків і віддав волоцюжці.

- Не дорого ж ви ціните своє життя. - Промовив волоцюжка, перерахувавши гроші і заховавши їх до кишені. - Та чого ще чекати від вбогих. - Перш ніж худий Ілісман зірвався від гніву, волоцюжка спокійно продовжив: - Король оголосив винагороду за ваші голови. Десять золотих за інформацію про вас.

Брати Ілісмани переглянулися. Товстий брат дістав з кишені один золотий.

- Розповідай все що знаєш.

- Так значно краще. Хтось убив Едварда О'Ланда, і викрав у нього дуже дорогий перстень. Пан Грович розповів Королю, що в останнє бачив цей перстень у вас. Зараз на вас полює усе місто. Тепер дозвольте відкланятися. Не хочу, щоб мене тут хтось помітив. Рано мені ще йти на суд Хель.

Волоцюжка пішов до виходу, та товстий Ілісман зупинив його.

- Зачекай, чим так цінний цей перстень? Невже він і справді такий дорогий?

- Не знаю, - байдуже відповів волоцюжка, - та я чув, як люди Короля говорили, що цінність цього перстня вимірюється не грошима, а життями. Також, від них я чув, що в тому перстні знаходиться душа самої Хель.

Коли волоцюжка пішов, товстий брат нервово промовив:

- Дідько! Оце ми влипли з цим перстнем. Потрібно негайно валити з міста.

- Стривай, брате, ми ж не мокрушники. Ми не вбивали О'Ланда. Ми чесно видурили цей перстень в тих лохів...

- Яка різниця? Перстень бачили у нас. Він і досі у нас! Всі кінці вказують на нас. Гадаєш, Король стане розбиратися, що ми робили, а що ні? В місті нам вже винесли смертний вирок...

Захопившись підслуховуванням розмови Ілісманів, Лідар не помітив появу нової діючої особи. Брати Ілісмани теж...

- Смертний вирок ви самі винесли самі, коли вкрали у моїх слуг те, що належить мені. - Почувся старий, скрипучий жіночий голос.

Брати Ілісмани обернулися, і помітили неймовірно стару жінку. Вона була настільки змарнілою, а стара, суха шкіра так обтягла плоть, що крізь неї чітко проступали обриси скелету. Здавалося, що м'язів на тілі старої взагалі не було. Лише шкіра та кістки. Саме так, в уяві людей, має виглядати справжня смерть.