2.6

(5000 років перед цим)

 Храм Нель розташувався на березі кришталево чистого озера, береги якого поросли древнім хвойним лісом. Він був викладений із білого каменю, і до нього сходилися чотири дороги з усіх боків світу. Сюди приходили для лікування. Адже кожен мешканець Пангеї знав, що жреці храму не відмовляють у допомозі нікому. А якщо у жреців не вистачить сил, то завжди можна звернутися з молитвою до самої Богині. Адже Нель, на відміну від своєї сестри, ніколи не залишала Ардаен, та ніколи не відмовляла в допомозі.

 Але сьогодні жреці не впускали у храм нікого. У храмі, який, скоріше, був схожий на величезну лікарню, не було охочих отримати зцілення. Жреці не проводили свої ритуали, а в самому серці храму, там, де стояв вівтар, було лише дві істоти. Два боги - сама Нель і бог війни Арей. І зараз вони вирішували долю світу. Вони намагалися вирішити, як зупинити зло, що знищило вже понад половину суперконтиненту.

 І тому всі жреці сиділи по своїх келіях, тихо займаючись своїми справами, або роздумуючи над плинністю та віхами життя. Ніхто з них не наважувався порушити усамітнення богів. Лише п'ять жерців Арея, покликаних охороняти храм, залишалися на посту біля входу.

 Красиву дівчину з антрацитовим волоссям і темно-синіми очима, що вийшла з лісу і попрямувала до храму, жреці-охоронці помітили відразу, але не впізнали її. Руки дівчини дрібно тремтіли, і вони вирішили, що це хтось із прохачів.

 - Вибачте, пані, але храм сьогодні зачинено. - Промовив один із жреців бога війни, перегородивши їй шлях.

 - Моя сестра тут? – Запитала дівчина на чистому хелтарі. Можливо, в іншій ситуації, така зневага елементарних правил розлютила би жреця, і нахабне дівчисько негайно вирушило б звітувати за свої справи перед Пресвітлою Хель. Де це видно, щоб до жреця одного бога, зверталися мовою іншого. Але прості слова дівчини змусили жреця уважніше придивитися до неї. Обличчя незнайомки було спотворене зведеними від гніву вилицями. В очах палала пожежа люті, а рухи були різкими та рваними. Сама дівчина дрібно тремтіла. Проте жрець впізнав її. То була сама Хель. І вона була в розлюченою.

- Вибачте, Пресвітла, - промовив жрець, згинаючись у поклоні. Він багато чув про цю богиню, але особисто ніколи не зустрічався із нею. Лише бачив її портрет у храмі, що й дозволило, хоч і не одразу, впізнати в дівчині богиню. Хоча він ще ніколи не зустрічав живого бога. Навіть того, кому присвятив своє життя. І ось тепер, побачивши грізну богиню смерті в стані крайньої люті, його спина мимо волі вкрилася холодним потом. Він хотів опинитися де завгодно, лишень би тут, хоч і всі знали, що він був хороброю і сильною людиною. - Найдобріша і Наймогутніший зараз знаходяться біля вівтаря. Вони чекають на вас.

 - От і добре, - тихо промовила Хель, входячи до храму, - не хотілося б бігати по всій Пангеї, щоб надрати дупи Старшим.

 Дорогу до вівтарної зали Хель знала чудово. До того моменту, коли вона вийшла до вівтаря, Нель про щось голосно сперечалася з Ареєм. Захоплені своєю суперечкою вони не помітили появи Молодшої.

 - А я говорю, що весь цей план чистої води афера! – кричав Арей. Рал а-Лоарон ще жодного разу не нападав на північ. Та це не означає, що він не нападе!

 - Так, але зараз його війська зібралися на кордоні Мертвої Долини. – Казала Нель. - Якщо зібрати всі доступні нам війська біля Храму Хель, ми зможемо розбити армаду Рала.

 - Ти думаєш, він не знає цього? Якщо ми зберемо всі війська в одному місці, і залишимо решту землі без охорони, Рал просто спершу піде і виріже їх усіх до одного. І залишимося ми одні на невеликому гірському плато. Без підтримки, без земель та їжі. Чим ми тоді годуватимемо армію?

 – Ви ідіоти. - Почули боги новий голос, і повернувшись побачили Хель, що стояла біля входу. - Чортові ліниві ідіоти. Як ви взагалі змогли допустити появу цього виродка? Чим ви тут взагалі займалися? Прямо діти малі, не можна вас і на сто років залишити самих!

 - Ну... - Почала було Нель, але побачивши, що її сестра в гніві, вирішила промовчати. Арей теж зробив правильний висновок, і мовчав.

 - Хто взагалі такий Рал а-Лаорон? Звідки він виліз? І що хоче?

 – Ми не знаємо. – Відповів їй Арей.

 - Молодці, гхир шкаал ато Сарс*(ще одна лайка, що потрапила в хелтар з мови тролів одного із зовнішніх світів)! Поки ви тут будуєте грандіозні плани, як перемогти того, самі не знаємо кого, я дещо дізналася. Цей Рал справді повний відморозок. І як тільки ви проґавили його становлення? Гаразд, почну з початку:

 Рал а-Лаорон народився тридцять років тому у родині торговця десь за заході Пангеї. Батьки поклонялися Локку, але він хотів прийняти шлях Арея, благо силою не обділений. Подейкують, що у тринадцять років він міг на рівні боротися із дорослим мужиком. Достеменно відомо лише одне — ще з раннього дитинства він був схильний до бездумного насильства. У десять років він зарізав свого друга через те, що той пожартував з нього. У тринадцять років він убив своїх батьків. Коли в п'ятнадцять років Рал прийшов у твій храм, Арею, твій першожрець відмовив йому, не прийнявши на навчання. Твій жрець виявився мудрішим за тебе. Він побачив у хлопчику те, чого ви не побачили, Старші.

 Саме тоді Рал причаїв образу на богів. І останньою краплею, яка відділяла його від божевілля стало те, що король Аренії відмовився визнати його рівним тобі. Ось тільки король не знав, що на той час Рал уже зібрав навколо себе цілу армію однодумців — таких самих відморозків, як і сам.