2.2

Лідар привів Аню в якесь село, що розташувалося на схилі гори. Саме село було невелике, швидше скидалося на хутір – два десятки будинків, а в центрі невелика площа. Усі будинки були однакові, низенькі землянки вкриті солом'яним дахом.

 Усі мешканці села зібралися на площі, і слухали якусь людину, одягнену в чорний плащ, обличчя якої було приховане під безликою маскою.

 – Це і є Вчитель. – Промовив Лідар, звертаючись до Анни.

 - А чому він ховає обличчя?

 - Після бою зі смертю на його обличчі залишилися жахливі сліди. Повір, не кожен зможе бачити їх не здригаючись від жаху.

 Коли вони прийшли на сільську площу, Аня почула слова Вчителя, але не змогли їх зрозуміти. Мова якою говорила людина була їй невідома. Лідару довелося перекладати сказане для дівчини:

 - Вчитель горить: Ви всі добровільно зреклися старих богів! Ви всі прийшли сюди, щоб дізнатися істину, повірити і знайти спасіння. Я приймаю вас і дарую цю землю. Живіть тут і працюйте, і пам'ятайте, що Істинний Бог не має імені. Той, хто називає себе богом, і при цьому має ім'я не є ним. Хель, Нель, Атор, Локк, Арей та Борей – лжебоги, бо не зреклися своїх імен!!! - Побачивши Лідара, що з'явився, і незнайому дівчину, людина в плащі поспішила закінчити свою проповідь: - Прийде час, і всі брехуни зникнуть, а разом з ними зникнуть їх шанувальники! Залишаться лише ті, хто повірив у Істинного Бога. За нами майбутнє. За ними життя та весь цей світ!

Коли люди стали розходитися по домівках Лідар підійшов до Вчителя, і промовив невідомою для Анни мовою:

 - Здрастуйте, володарю, ми можемо поговорити з вами наодинці?

 Чоловік у плащі спершу оглянув дівчину, лише потім подивився на Лідара і відповів, тією ж, невідомою Ані мовою:

- Я велів тобі привести до мене Хель, а не це дівчисько.

- Я все вам поясню наодинці.

 - Ходімо до мене. Дівчина нехай зачекає тут.

 - Ань, почекай нас тут, нам із Вчителем треба поговорити. – Звернувся Лідар до Ані українською мовою.

 Дівчина ствердно кивнула у відповідь, і Лідар, разом із чоловіком в плащі пройшов до невисокої землянки на північному кінці невеликої площі і зник там...

 Чоловік у темному плащі, якого ще називали Вчитель або Повелитель першим увійшов у свій будинок, Лідар увійшов слідом за господарем. Зовні будинок здавався звичайною землянкою із солом'яним дахом, таким самим, як і у всіх мешканців хутора. Та й усередині все було майже так само, якби не дивний металевий диск, три метри в діаметрі, в самому центрі єдиної кімнати землянки. Хазяїн підійшов до краю диска, приклав до нього руку, і щось прошепотів. Тієї ж миті диск розколовся на шість рівних частин, які зникли в земляній підлозі, відчинивши погляду широкі гвинтові сходи.

 Спустившись сходами чоловік у плащі натиснув якийсь камінь на стіні, і лаз нагорі закрився тим самим металевим диском. Вони опинилися в напівтемному тунелі, що веде кудись углиб гори. На стінах тунелю горіли смоляні смолоскипи, наповнюючи замкнене повітря їдким запахом гару.

 На щастя, тунель швидко скінчився, і вони вийшли до справжнього підгірного міста.

 Сама гора виявилася всередині порожньою, а замість її вершини вгорі зяяла величезна дірка, в яку було вставлено складну систему шибок і дзеркал. Саме ця система наповнювала гору денним світлом. Весь внутрішній простір пустотілої гори виявився забудованим багатоповерховими однотипними будинками, та й стіни гори теж були перетворені на будівлі.

 Піднявшись на п'ять поверхів зовнішніми настінними сходами, висіченими прямо в гірській породі, вони опинилися біля важких металевих дверей, які, так само як і лаз у землянці, підкоряючись слову господаря, безшумно зникли в скелі.

Лише зайшовши в невелику кімнатку, в якій крім столу, двох стільців і ліжка, була тільки олійна лампа, що горіла, і дочекавшись поки двері зачиняться, чоловік у плащі скинув маску. Картина, що відкрилася, була справді жахливою: ліва половина обличчя була з'їдена дивними виразками, з яких не текли ні кров ні гній, з них висипався дивний сірий порох, напрочуд схожий на попіл. Шкіра на цій половині обличчя мала жовтуватий відтінок, немов у покійника, а м'язи під нею, здавалося, перетворилися на камінь і не здатні рухатися. Ліве око було затягнуте дивною напівпрозорою білою плівкою, а верхньої повіки не було. На самому черепі з цього боку, там де у нормальної людини має рости волосся, не було шкіри, і були видні білі кістки, а вухо набуло гнильно-чорного кольору. Друга половина обличчя у цієї істоти залишилася людською, і видавала в ньому привабливого, колись, все ще молодого, не старше тридцяти років, чоловіка, з виразними карими очима і каштановим волоссям.

 Вчитель глянув на Лідара і повторив своє запитання:

 - Я просив тебе привести до мене Хель, а ця дівчина не схожа на ту дівчинку, що в гніві здатна вбити душу живої людини.

 Лідар ввічливо вклонився потворі, що стояла перед ним, і сказав:

 - Вибачте, батьку, але зараз ця дівчина для нас важливіша за цю неповноцінну частинку Хель.

 Істота якусь мить свердлила хлопця, що стояв перед ним поглядом, перш ніж відповісти:

 - Чи не хочеш ти, синку, сказати, що я припустився помилки, віддавши тобі наказ привести молоду Хель до нас?