1.11

- Кіт, ти де? - Нічний дзвінок від напарника змусив Анатолія Григоровича встати з ліжка. Випита ввечері пляшка горілки «з горя» не принесла довгоочікуваного полегшення, натомість відгукнулася головним болем після нічного пробудження.

- Вдома. А що?

- Загалом, тут це… Толь, у нас надзвичайна ситуація. Щойно зателефонували з лікарні, твої дівчатка зникли. Охоронці, що охороняли Катю, - один двохсотий, другий у реанімації. Ми виїжджаємо за викликом. Чекаю тебе там.

- Ок. Скоро буду. - Почута новина змусила миттю протверезіти досвідченого оперативника. Насамперед він викликав таксі, і поки машина їхала став збиратися. Брати власну машину після випитого нещодавно, не було сенсу...

У лікарні панував повний аврал. Налякані медсестри не могли розповісти, що сталося. Як вони стверджували - нічого підозрілого не бачили й не чули. Однак куди поділися дівчинка і як у коридорі лікарні опинився труп охоронця (накачаний чоловік, який явно встиг побувати в гарячих точках і має досвід у бійках), залишалося загадкою.

Лише через дві години допиту всіх можливих свідків, водій швидкої, повідомив, що бачив, як двоє чоловіків садили дівчинку в таксі. Однак номера машини він не бачив. Ще близько трьох годин пішло на те, щоб відшукати потрібну машину і розпитати водія, який і вказав на церкву, до якої привіз дівчинку і двох чоловіків.

До потрібного місця Анатолій Григорович і його напарник прибули лише коли на вулиці скінчилася ніч.

Усередині церкви нікого не було, хоч і вхідні двері були відчинені, а в церковній залі горіло світло. Біля церковного вівтаря лежав знайомий срібний хрестик. Не впізнати його Кіт не міг. Адже цей хрестик він сам подарував своїй молодшій доньці, коли їй виповнився лише рік. І нехай подібних хрестиків багато, цей унікальний. Коли Каті виповнилося три роки, вона якось примудрилася зігнути його. Хрестик виправили, але на місці вигину залишився помітний слід, за яким Анатолій Григорович міг упізнати його з-поміж тисяч подібних доказів.

- Вона була тут. - Вимовив Кіт, піднімаючи хрестик з кам'яної підлоги, і ховаючи його в кишеню.

- Гей, це все-таки доказ. - Обурився Клименко.

- Облиш, Сергію, ти сам знаєш, що з архіву такі речі не повертають. Нехай у мене залишиться хоч щось.

- Не хвилюйся, друже, ми знайдемо і Катьку, і Аньку.

- Де? Куди міг відвести їх цей піп?

- Дамо запит, хоч і самому архієрею, нехай розбираються.

- Боюся, що на той час буде вже пізно... - Увагу Кота привернула розкрита книга, що лежала на вівтарі. Це не було Євангеліє, чи будь-яка інша церковна книга. Ця книга була старою, ще рукописною. Шкіра, на якій писалася книга, почала місцями підгнивати, а срібляста палітурка почорніла. Місцями сторінки були порвані (чи чимось поїдені?). Книга була написана невідомою мовою. У книзі лежав звичайний аркуш у клітинку, зі шкільного зошита, де було щось написано українською мовою каліграфічним почерком.

Капітан узяв аркуш із книги і почав читати вголос:

«Здрастуйте Анатолій Григорович. Я розумію, що мої слова виглядатимуть маячнею, але вашій дочці потрібна ваша допомога. Тоді в лікарні я не встиг усього розповісти. Та й часу залишалося мало. Ваша дочка в небезпеці. Розповім коротко те, що допоможе вам у ваших поневіряннях - ваша донька одна з інкарнацій нашої пресвітлої богині Хель. Десять років тому вона загинула з незрозумілих нам причин. Десять років тому народилася ваша донька. Вона отримала частину сили Хель. І коли синок обласного судді задавив тих людей у ній прокинулася сила. Сила богині смерті. І тепер Хель почала згадувати себе. Вона більше не зможе залишитися простою людиною. У неї тепер лише один вибір - згадати себе і стати богинею, або загинути. Той, хто десять років тому вбив її, буде полювати за вашою донькою, щоб отримати ту силу, що не дісталася йому після вбивства богині. Мені довелося забрати її з вашого світу в найбезпечніше місце у всіх світах - у ЇЇ храм. Але щоб вона стала новою богинею, їй не достатньо знайти свою душу, їй потрібно відновити свою колишню силу. І без вас вона не впорається. Нижче я наведу текст молитви... закляття... не знаю, як назвати ці... Слова, які будучи підкріплені силою Хель, відкриють вам шлях крізь межі, і приведуть до вашої дочки. Слова ці написані на хелтарі, бо слово богів мовою смертних не має жодної сили. Лише мовою бога воно здатне творити чудеса. Я розумію, що хелтара ви не знаєте, але ви батько Хель, а значить у вас є її сила. І ви зможете зрозуміти сенс того, що я написав...»

Нижче був написаний якийсь текст, тією самою мовою, що й книга, на якій лежав листок із посланням. Капітан пропустив цей незрозумілий тест, став читати те, що було написано ще нижче, і вже знову українською:

«І пам'ятайте: наш світ зветься Ардаен, ваш - Земля. У нас є лише один суперконтинет - Пангея. Вашу дочку тепер звуть Хель. Крім неї у нас є ще п'ять богів: Нель - життя і сестра-близнюк (хоч і з'явилися у світі вони з різницею майже в двадцять тисяч років) Хель, Атор - знання, Борей - вітер, Арей - Війна і Локк - обман. Якщо ви не зможете потрапити до храму Хель, йдіть до храму Нель. Вони допоможуть вам. Невірте жрецям Локка, бо їхня суть це обман. Жреці Арея теж не стануть допомагати вам, вони воїни... найманці... їм начхати на все, що коїться навколо, якщо це не приносить прибуток або не стосується їх безпосередньо. Зі служителями Атора і Борея ви навряд чи зустрінетеся...