1.4

Підгірне королівство розкинулося вузькою, але довгою смугою біля підніжжя Сіанських гір, що розкинулися на півдні єдиного материка цього світу, і собою відокремлювали його населену частину від великої, розпеченої, позбавленої життя пустелі, що тягнулася до самого Великого Океану, в якому, біля південного узбережжя Пангеї (єдиний материк світу) розкинувся величезний архіпелаг, населений трьома розумними расами.

Першими там з'явилися Еффи. Ці людиноподібні істоти, що мають сіру зморшкувату шкіру, з'явилися у світі за довго до людей і перших богів. Вони жили ізольованими громадами, і практично ніколи не вступали в контакт з іншими розумними, навіть з іншими громадами еффів, а свої традиції шанували найбільше на світі. Багато вчених Пангеї навіть вважали, що саме Еффи є корінними жителями цього світу. Адже інші розумні прийшли у світ Ардаен ззовні.

Близько двох десятків тисяч років тому в Ардаен прийшла Нель і привела з собою перших людей. З того часу історія світу пішла новим витком. Швидко розмножуючись, люди відбирали території у Еффів, і лише через кілька століть, Пангея повністю належала людям, а корінним жителям Ардаена залишилися лише жалюгідні крихти скелястих островів серед Великого океану. А ще через кілька десятиліть люди забули про них. А ті й не поспішали нагадувати про себе...

Коли ж у світ прийшов Атор, він виявився саме на одному з островів південного архіпелагу, але закоренілі у своїх традиціях Еффи не побажали шанувати нового Бога, і тоді він сам створив для себе розумних, взявши за основу морський пісок, гірський камінь та метал. Все це він замісив на киплячій лаві, а з того, що вийшло, створив нових живих — дивних істот, що ходили на чотирьох кінцівках, що закінчувалися потужними копитами, а руки мали міцні пазурі. Тіло цих істот було позбавлене вовни, а шкіра настільки міцна, що вона легко витримувала постріл з арбалета з десяти метрів. Вони спокійно могли переносити спеку й холод, але боялися води.

Ці істоти почали вшановувати Атора як рідного батька. Від бога вони навчилися ремеслу, і стали найкращими у світі ковалями, а згодом і техніками. Себе вони назвали сантори, чи діти Атора. Саме сантори дали світові всі відомі на сьогоднішній день механізми та технології, окрім тих, які принесли з-за меж світу на Пангею жреці Хель.

Але всі їхні досягнення так і залишилися б спадщиною невеликого народу дітей Атора, якби у світі не з'явився Локк. Цей бог дав людям спрагу наживи. Він навчив їх заробляти на всьому. І саме жителі Підгірного королівства стали його найзавзятішими послідовниками. Тут можна було купити та продати що завгодно. На ринках Підгірського королівства завжди було багато людей. Тут усі щось продавали та купували. Тут можна було купити від маленьких дрібничок до серйозних послуг — викрадення і навіть вбивства. Як говорив закон - якщо справа приносить прибуток, а з неї сплачуються податки в королівську скарбницю і десятина до храму Локка, воно законне незалежно від роду діяльності. Тут, поряд з магазином модного одягу, спокійно міг розташуватися офіційний офіс найманого вбивці.

Саме до одного з найбільших міст Підгірного королівства і вирушив Ріко. Він йшов крізь шумливий натовп, не звертаючи уваги на призовні крики торгашів, шукаючи лавку чи офіс з емблемою у вигляді розрізаного гаманця — знака приналежності до гільдії злодіїв, яка була під особистим заступництвом жреців храму Локка, та й самі жреці не гидували членством цієї шанованої гільдії...

Члени цієї гільдії займалися не лише крадіжками а й викраденнями. Ходили чутки, що вони можуть вкрасти корону з голови короля, а той навіть не помітить цього. Так, їхні послуги коштували дорого, але іншого виходу Ріко не мав. Хель потрібно рятувати. Залишатись далі на Землі вона не може.

Нарешті знайшовши те, що шукав жрець, увійшов у малопримітну сіру будівлю, на дверях якої була намальована шукана емблема.

Усередині панувала напівтемрява. Кімнатка в яку увійшов Ріко була невелика, близько п'яти на чотири метри. Єдине маленьке вікно було затягнуте напівпрозорою плівкою. У центрі кімнати стояв стіл, за яким сиділо двоє людей непомітної зовнішності, але з чіпким поглядом.

Один з них оглянув увійшовшого, і весело промовив, звертаючись до свого напарника:

- Глянь-но, невже сам жрець Пресвітлої Хель вирішив скористатися послугами скромних послідовників Локка?

Не зважаючи на явне глузування, що звучало в голосі злодія, Ріко спокійно підійшов до столу, сів на вільний стілець, і лише після цього відповів:

- Будеш далі балакати, чи займешся справою?

Другий, старший, злодій усміхнувся жрецеві:

- Ось це я розумію – діловий підхід. Тож які послуги потрібні храму Хель? Тільки маю попередити, якщо наші колеги сперли щось у вас, це не по нашій частині. Ми у своїх не крадемо. Такий закон.

- Мені потрібно, щоб ви допомогли викрасти одну особу.

– Десять тисяч. - Не замислюючись промовив старший із двійки злодіїв. - Аванс тисяча золотом зараз, ви кажете місце, куди доставити товар, і ми його туди доставляємо у встановлений час.

- Боюся, ви зробили передчасні висновки, не маючи всієї інформації. - Ріко дістав якийсь пергамент і поклав його на стіл. – Це чек на дві тисячі золотом. Решту отримаєте коли ми повернемося до храму...

- Стривай, - обірвав жреця молодший зі злодіїв, - Ми не працюємо з фраєрами. Ти нас наймаєш, і отримуєш товар, але в наші справи не лізеш...