Глава 19

Ганна розплющила очі, пробуджена незвичною тишею, що огорнула будинок. Ні єдиного звуку не порушувало мирного ранку. Вона здивовано усвідомила, що вперше за довгий час виспалася як слід - жодного пробудження, жодного нічного кошмару. Цілу ніч провела в обіймах Морфея, міцним безпробудним сном.

Жінка озирнулася і згадала, що перебуває в кімнаті для гостей, люб'язно наданій їй привітним господарем. Судячи з усього, саме він, не потурбувавши її сон, дбайливо вклав Ганну в ліжко, коли та, заколисана зворушливою мелодією зі старого чорно-білого фільму, солодко задрімала на дивані у вітальні.

Вона опустила ноги на підлогу і потягнулася. На свій превеликий жаль, Ганна виявила, що вже восьма ранку. Вона зрозуміла, що Громов поїхав досить рано, а вона безсовісно проспала час його від'їзду. І чому він її не розбудив?

Освіжившись душем і привівши себе до ладу, Ганна спустилася у вітальню. Міша, радісно махаючи хвостом, одразу ж підбіг до дверей, нагадуючи про необхідність прогулянки. Кошеня ж, дбайливо залишене Олегом на кухні, мирно дрімало за скляною стінкою, що відокремлювала кухонний простір від вітальні.

День Ганни розпочався з філіжанки запашної кави й дзвінка від доньки Насті, яка перебувала в піднесеному настрої. Інформацію про те, що мати провела ніч не вдома, дівчина сприйняла абсолютно спокійно, не поставивши жодного запитання. Лише обмовилася, що з самого ранку Валентина Іванівна була вкрай засмучена і все повторювала, що відсутність Ганни вдома її надзвичайно дратує.

Ганна вийшла через скляні розсувні двері на вулицю. Теплі сонячні промені торкнулися її обличчя, змусивши мружитися від яскравого світла. Вона зняла взуття і прогулялася босоніж по м'якій, запашній траві. Трава була немов оксамитовий зелений килим, що пестив ступні своїми ніжними стеблинками.

Вдихнувши на повні груди, Ганна відчула свіжий аромат хвойного лісу, змішаний із запахами весняних квітів, що розпустилися. Це цілюще повітря, здавалося, очищало її зсередини від важких думок і спогадів. Обхопивши себе руками, вона сумно посміхнулася, коли несподівана думка поглинула її свідомість.

Колись у неї був майже такий самий великий і красивий будинок, улюблена робота і блискучі перспективи. Але все це розвіялося, як дим, після зради чоловіка. Роки поневірянь і страждань затьмарили її життя. Як вона могла бути такою сліпою і не помічати байдужість і обман свого чоловіка? Як він зміг так цинічно брехати їй, дивлячись прямо в очі? Продумав він заздалегідь свій хитромудрий план чи все сталося спонтанно? І найжахливіше - він не звернув увагу на їхню спільну доньку, заради якої варто було зберегти сім'ю. Як тепер вірити людям, чоловікам? Як вірити самій собі після такої принизливої зради?

Вона знову і знову поверталася до цих запитань, немов заведена платівка, що застрягла на одній і тій самій мелодії. Біль зради, наче липке павутиння, сковував рухи, залишаючи лише відчуття зневіри. Єдине, чого жадала Ганна після всіх випробувань, що випали на її долю, - це заспокоєння. Вона мріяла знайти затишок і гармонію у своєму житті, позбутися сумнівів і хвилювань, що роздирали душу.

Сьогоднішній ранок для Ганни був особливим. Уперше за довгий час вона не просто дивилася на світ навколо, а по-справжньому бачила його красу і яскравість.

Внутрішній світ Ганни змінився. Сірі фарби поступилися місцем різноманіттю відтінків, а гнітюче почуття безвиході змінилося легкістю і надією.

Вона усвідомила, що всі життєві труднощі - це не непереборні перешкоди, а лише випробування, які зробили її сильнішою. Тепер Ганна була готова до нових звершень.

Нехай у неї більше ніколи не буде великого красивого будинку, подібного до того, що був колись. Але хіба це справді так важливо? Ганна розуміла - якщо докласти зусиль, проявити завзятість і працьовитість, вона зможе заробити на власне невеличке, але затишне житло - квартиру, що стане її надійним прихистком від усіх життєвих негараздів. Хіба це така вже недосяжна мрія? - розмірковувала Ганна, відчуваючи, як у грудях розгорається вогник надії. І ніхто більше не посміє виставити її за двері.

Мелодійний звук сповістив Анну про нове вхідне повідомлення. Вона дістала з кишені своїх легких штанів телефон. Навіть дотики до прохолодного скла екрана здався їй приємними.

Ганна відкрила повідомлення - воно було від Олега. Серце завмерло на мить, коли вона прочитала короткі, але такі теплі рядки: Просто хотів сказати тобі доброго ранку і побажати гарного дня, але не можу не додати, що з новою зачіскою ти стала ще більш чарівною! Ці кілька слів зігріли її змучену душу, не гірше, ніж ласкаві сонячні промені. Губи самі собою розпливлися в усмішці. Уважність, турбота і чуйність Громова не могли не зачепити її серце.

Він володів незбагненною силою, яка змінювала її, вселяючи впевненість у собі та у свої сили.

Його присутність наповнювала її незбагненним спокоєм і розрадою. Вона почувалася захищеною і понятою, немов він бачив її наскрізь, знав всі її страхи і сумніви.

Але раптово Ганна зупинила себе, не дозволивши хвилі щастя затопити серце. Що намагається зробити Громов? Яку гру він веде цього разу? Ганна не хотіла вірити, що він може відчувати до неї якісь романтичні почуття. Адже її одного разу вже жорстоко зрадили й розбили серце.

Гіркий досвід минулих стосунків змушував Ганну сумніватися в щирості намірів Олега. Їй було лячно знову повірити чоловікові й відкрити своє серце, щоб потім не дістати нову сердечну образу. Занадто свіжими були спогади про обман і зраду колишнього чоловіка.

Сумніви Ганни тільки посилилися, коли вона згадала слова Софії Громової про те, що їхнє розлучення - всього лише формальність і рано чи пізно вони знову зблизяться.

То навіщо ж тоді ці неоднозначні знаки уваги з його боку? Невже він вирішив погратися з її почуттями, змусивши повірити в якісь романтичні наміри?

А можливо, все набагато простіше і її присутність заспокоює його, дає відчуття затишку. Адже він так їй і сказав того дня, коли запропонував працювати у нього. Тож схоже, це їй треба викинути всі дурниці з голови й не сприймати нічого серйозно.