Глава 15

Ганна сиділа за столом на кухні, впершись чолом у долоню. Її пальці нервово барабанили по стільниці в такт частому серцебиттю. Де ж він? Коли вже повернеться Громов? У голові хаотично вирували думки, а на душі тьмяніло тривожне хвилювання.

Після розмови з Іриною настрій остаточно зіпсувався. Ганна рішуче наказала собі викинути з голови всі дурниці й думки щодо того, що Громов відчуває до неї потяг. Бо якщо це так, то справи її кепські, здається, він теж почав подобатися їй.

Його доброта, щедрість, чуйність зуміли змінити її початкову думку про нього. Він відкрився для неї в абсолютно новому ракурсі. І цей новий чоловік почав подобатися їй з такою силою, що стало важко не звертати увагу на його чоловічу привабливість.

Ганна відчайдушно прикусила губу, усвідомлюючи всю дурість свого пориву погодитися працювати на Громова. Адже з кожним днем ця робота ставала дедалі небезпечнішою для її душевного спокою. Почуття, які вона старанно придушувала, погрожували ось-ось вирватися назовні, розбивши серце вщент.

Пронизлива тріль мобільника змусила Ганну підстрибнути на стільці. Вона похапцем вихопила телефон із кишені.

- Алло, Настуню? - натиснула вона на кнопку відеовиклику, і екран одразу ж осяяло усміхнене обличчя доньки. Здавалося, Настя буквально сяяла від радості, і це трохи підняло Ганні настрій.

- Мамо, а ти скоро додому? А то я хотіла дещо обговорити, але дівчата кличуть мене гуляти, - грайливо протягнула дочка.

- Ох, донечко, я б із радістю, але ніяк не можу піти, доки хазяїн дому не повернеться, - втомлено зітхнула Ганна, сумно всміхнувшись. - А твій день як пройшов?

- Чудово! - вигукнула Настя, її очі азартно блиснули. - Напевно, я навіть не зумію зберегти цю новину до нашої зустрічі і розповім тобі все просто зараз.

Ганна роззявила рот у очікуванні. Судячи з поведінки доньки, щось дуже схвилювало її.

- Пам'ятаєш, я розповідала, що подала заяву на участь у кількох конкурсах на гранти, але скрізь мені відмовили?

- Так, - з жалем підтвердила Ганна.

Настя зробила паузу, явно ловлячи задоволення від інтриги. Ганна терпляче чекала, відчуваючи, як цікавість розгорається з новою силою.

- Я не знаю, що сталося, але здається сталося диво, і вони передумали. Загалом, я пройшла серйозний відбір у Фонду підтримки молодих талантів! - випалила дівчина, спритно дістаючи з кишені пом'ятий конверт. - Дивись, ось офіційний лист. Мені присудили грант, який повністю покриє навчання в моєму ВНЗ!

Очі Ганни розширилися від здивування. Неймовірні новини буквально протверезили її, прогнавши тривожні думки. Клубок підступив до горла, а по щоках градом покотилися сльози. Ганна й сама не очікувала, що розплачеться, але це були сльози гордості й безмежного щастя за доньку.

- Настусю, люба моя, - схлипнула вона, витираючи очі тильним боком долоні. - Я так рада за тебе, донечко! Ти навіть не уявляєш...

- А ще мені безкоштовно нададуть сучасну кімнату в гуртожитку! Я зможу переїхати з бабусиної квартири,- радісно завищала Настя.

Ганна ледве стримувала емоції, що захлеснули її з новою силою. Роки тривог, безсонних ночей, поневірянь і боротьби - все це раптом здалося такою дрібницею порівняно з величезною гордістю, яку вона зараз відчувала.

- Твої старання, завзятість... я завжди вірила в тебе, - Ганна знову втерла сльози, намагаючись сфокусувати погляд на доньці. - Моя розумниця, моя гордість! Тепер твоя мрія так близько...

Голос знову зрадницьки зірвався, вона була по-справжньому щаслива в цю мить, ловлячи щиру, сповнену вдячності посмішку доньки.

- Гаразд, мамусю, мені час бігти, - Настя кинула пустотливий погляд кудись за межі камери. - Дівчата вже на порозі, а бабуся сказала, що може їм розкинути карти Таро! Тож усі мої подруги вже в неї на гачку, здається, зараз розкажуть їй усі наші плани на вечір. Знаючи бабусин характер, вона обов'язково почне вносити свої корективи. Тож я маю поспішити і завадити цьому.

На її обличчі заграла весела усмішка, а в очах затанцювали пустотливі іскорки. Настя була так схожа на Ганну в молодості - така ж життєрадісна, злегка вітряна, але при цьому цілеспрямована і наполеглива в досягненні цілей.

Ганна не змогла стримати усмішки - донька здається відпустила біль і відволіклася від думок про підлість Микити.

- Звичайно, донечко, біжи! - Ганна махнула рукою, втираючи останні сльозинки. - Гарненько погуляйте, тільки повертайся не надто пізно.

Настина усмішка розпливлася ще ширше. Вона щось радісно крикнула кудись убік, а потім знову повернулася до матері:

- Гаразд, мамо, бувай-бувай! Я тебе люблю!

Зображення на екрані завмерло, але Ганна ще деякий час невідривно дивилася на нього. Тепло розливалося в грудях - її дочка домоглася заповітної мрії. Яке ж це було прекрасне почуття - пишатися своєю дитиною.

Раптом вхідні двері грюкнули, і Ганна почула гучний голос Олега:

- Аню, я вдома!

Швидкі кроки гулко прогриміли коридором, і за мить у кухонному прорізі з'явився сам Громов у супроводі Мишка, який виляв хвостом.

Ганна здивовано ахнула, коли Олег простягнув їй букет зі словами:

- А це тобі.

Її очі розширилися від подиву. У руках Громова були зовсім не звичайні квіти, а та сама композиція, за яку вона мало не билася в їхню першу зустріч.

- Чому ти вирішив подарувати мені квіти? - дещо розгублено пробурмотіла вона, все ще не вірячи своїм очам.

Громов помітив, що на обличчі Ганни не було ні грама косметики, а її повіки злегка припухли і почервоніли. Невже вона плакала? Що ж могло так її засмутити? Слід визнати, що відсутність макіяжу пішла їй тільки на користь. Здавалося, вона набагато вправніше вправлялася зі сковорідкою, ніж із косметичними засобами. І все ж її природна краса просто не могла не приковувати погляд. У неї були очі тієї рідкісної блакиті, яку зустрінеш хіба що в яскравому літньому небі де-небудь на Лазурному березі. Довгі пухнасті вії надавали її погляду щось лялькове і водночас фатальне. І все ж, ці очі найчастіше здавалися погаслими, ніби в них уже давно не спалахував вогник радості. Навіть її усмішка, тендітна, ледве вловима, не могла по-справжньому їх осяяти. Її мініатюрна фігурка в легкій сукні створювала оманливе враження начебто юної тендітності та беззахисності. Але варто було зустрітися з нею поглядом, як ця ілюзія одразу ж розсіювалася, поступаючись місцем усвідомленню зрілої, впевненої в собі жіночності. Громова раптово зацікавило, який би вигляд мала Ганна після відвідування салону краси і гарного шопінгу.