Дні чотири-сім

— Аня — така мила дівчинка, — розповідала Саша за миттям посуду, яке випало їм з Ніною на вечір четвертого дня. — Вона розійшлася з хлопцем буквально тиждень тому — він не розумів, чому в неї не знаходиться на нього часу під час сесії. Наталя — її колишня сусідка по кімнаті, яка випустилася минулого року, порадила поїхати разом з нею сюди. О, до речі, ти знала, що Наталя — небога нашого наставника?

— Не знала, — хоч у них з асистенткою було вже чимало розмов, та не про її родинні зв'язки.

Аня повернулася озброєна новими губками з люфи для посуду, тож про неї вони більше не говорили. Натомість всі втрьох вголос роздумували над тим, чи стануть парою Андрій, який вже встиг навчитися чистити й нарізати овочі, і Настя — третьокурсниця з блакитними пасмами волосся. 

Того вечора небо вперше було абсолютно чистим і зірки здавалися такими близькими. Орест позапрограмно викликав усіх на танці під зірками. З музичних інструментів був лише невеликий барабан, на якому наставник і задавав ритм танцю. В якийсь момент його змінила Наталя, і сам він опинився поряд з Ніною. Вони не торкалися один одного, та все ж, їх танець, який на перший погляд складався із суто хаотичних рухів, виглядав як парний. 

Наступного ранку Ніна вирішила змінити свій звичний графік і піти до озера на світанку, а не ввечері. Вона й не уявляла, що о пів на шосту буде так холодно, хоча сонце зовсім не шкодувало свого світла. Жінка була абсолютно впевнена, що хоч у такий час зможе побути сама біля води, спокійно поплавати чи просто посидіти на березі й подивитися на блакить і зелень. Та вже на спуску вона побачила, як з води виходив Орест. Він теж помітив її, помахав рукою і посміхнувся. 

— Вітаю у п'ятому дні, — сказав він, коли жінка підійшла ближче. 

— Вітаю, — коротко відповіла вона. 

— Як відчуття після минувших чотирьох?

— Приємні, — щоб не вв'язуватися в тривалу розмову, Ніна вирішила одразу піти в воду. — Та, сподіваюсь, ми більше не будемо нічого ліпити з глини, як учора. 

— Чому ж? Твоя тарілка вийшла досить гарно, — йому довелося сказати це голосно, бо жінка вже почала плисти, повільно віддаляючись від берега. 

На довго її не вистачило. Ранкова вода була ще холоднішою, ніж вона могла уявити. Тягнучи ліву ногу, стопу якої звело судомою, Ніна вишкандибала на берег і з приємним подивом помітила залишену для неї туристичну ковдру. 

Ще два дні пройшли переважно в колективних прогулянках, розмовах у колі й індивідуально з Орестом, традиційних щоденних спільних плаваннях в озері й готуванні їжі. В ніч з шостого дня на сьомий їм з Орестом і Наталею випало стерегти вогнище — його не гасили від самого першого дня. І навіть коли траплявся дрібний дощик, воно продовжувало горіти. 

Ніна отримала на цю ніч спальний мішок, вовняні жилет і шкарпетки. Наталя відлучилася погомоніти з Анею, тож Ніна з Орестом провели тривалий час на одинці. Жінка намагалася не думати про те, що вже було очевидним для всіх — наставник дивився на неї закоханим поглядом. Вона переконувала себе, що з хаотично закрученим жмутком волосся і в широченному жилеті вигляд її був далеко на чаруючим навіть для чоловіка з давно самотнім серцем.

"А ще він молодший за мене на цілих три роки, — Ніна недавно дізналася, що Оресту було двадцять вісім. — Якщо він і задивляється на когось із цієї групи, то хіба на милих веселих студенточок".

Лише його несподіваний поцілунок показав, як вона помилялась. 

— Моя мила цибулько, — Орест провів пальцями по закрученому волоссю жінки, яке справді скидалося на цибулину. — В тобі все ще багато гіркоти. Я тобі не особливо допоміг від неї позбавитися. Певно, це через мій жахливо непрофесійний прояв почуттів. Та я не хочу більше їх ховати. Ти закохала мене в себе, цибулько. 

Ніна більше здивувалась своїй власній реакції, ніж цьому палкому зізнанню. Вона певна була, що якщо таке станеться, — тактовно, але рішуче дасть наставнику відкоша. Та в цей самий момент чарівної зіркової ночі, поряд з  гарячим вогнищем і не менш гарячим серцем Ореста, їй цього зовсім не хотілося. І, щоб не наговорити ніяких дурниць, вона просто поцілувала чоловіка. 

На сьомий день вони поводилися так, ніби ніхто з групи ні про що не здогадувався. Лише під вечір, коли завантажували речі в автобус, Орест допоміг Ніні з валізою і наче ненароком ковзнув своєю рукою по її долоні. І цього разу його дотик не викликав у ній і натяку на роздратування. 

— Дивись, дивись, Настя з Андрієм сідають разом, — шепнула Саша, коли всі вже зайшли в автобус. — Хочеш, я поміняюся місцями з Орестом. Нам з Нат буде про що погомоніти.

І, хоч це змусило Ніну зашарітися, вона відповіла: 

— Хочу.