Глава 3

Матвій всадив Кіру за стіл та сів на сірий диван навпроти.

— Що будеш? Якщо їси рибу, раджу скуштувати лосося, — він поклав перед дівчиною дерев’яну теку.

— Я… Я не голодна, —  Кіра натягнуто посміхнулась та відсунула меню.

Матвій не зводив з неї солодкого погляду.

— Тоді може десерт? Що тобі більше подобається?

Їй більше подобалося, коли він тікав, а не атакував увагою та питаннями.

— Я буду тільки каву. Дякую, — Кіра непомітно вчепилась руками в замшеву тканину дивану, прикусила нижню губу та нервово озирнулась в пошуках офіціанта.

— Тоді може в кіно? Чи куди ти більше хочеш?

Кіра зробила глибокий вдих та зазирнула прямо в сірі очі.

— А як же робота? — Раніше вона не помічала жовтих вкраплень в райдужці. Зрештою, важко зосередитися на одній людині, коли спостерігаєш за поведінкою іншої.

— Для тебе я завжди знайду час.

Це переставало бути кумедним. Чому він це робив? Зрозумів, що вона бреше, й вирішив помститися її ж методами?

Принаймні тепер зрозуміло, чому у красномовного Матвія не було проблем у спілкуванні з іншими жінками. До появи Кіри на горизонті.

— Он як. А мені здавалося, що мої почуття невзаємні. Чи це буде не побачення? — вона з награним розчаруванням накрутила пасмо волосся на палець.

Вона ані секунди не вірила, що Матвій міг так різко й шалено закохатися. Що б він не робив та не казав, йому не вдасться примусити її визнати брехню. Не таким чином.

— Побачення. Вибач, будь ласка, що так довго уникав тебе. Мені потрібен був час на усвідомлення почуттів.

Неймовірно. Не хотіла жодних стосунків, а домоглася побачення з другим чоловіком за короткий час.

Андрій поставив на стіл каву. Матвій сказав, що більше нічого не треба, тому він майже одразу пішов.

— Я навіть не знаю. Це все занадто несподівано, — Кіра потерла мочку вуха, взяла білу чашку за ручку та зробила ковток. Солодкий капучино зовсім охолов.

— Ти не хочеш йти зі мною на побачення? — Обличчя Матвія за всіма правилами невербальної мови виказувало здивування. Лиш на коротку мить очей торкнувся хижий блиск, а один куточок вуст зверхньо вигнувся.

— Дуже хочу. Але в кінотеатрі зараз не показують нічого вартого уваги, — наче й не вона місяць тому вмовляла втомлену Марину піти в кіно, в якому не була два роки.

— Я тебе зрозумів. Можемо й без прелюдій. До тебе чи до мене?

У Кіри ледь кава носом не пішла. Напій залив біле блюдце.

Матвій зачекав, поки вона відкашляється, та простягнув серветку. Кіра витерла долоні та відчужено стиснула в руці серветку.

— А де ти живеш?

— Біля площі. В кілометрі звідси, — вуст Матвія торкнулась лукава усмішка.

Занадто близько. Збрехати, що живе за містом, та покликати до себе? А потім дорогою втекти…

На що ще вона готова, аби тільки не зізнаватися у брехні?

Якби Матвій щиро поцікавився мотивами її поведінки — вона б не брехала. Але він вибрав інший шлях. І тепер брехали обидва. І обидва про це знали.

— Знаєш, — Кіра почухала кінчик носа та провела заляпаною серветкою по столу. Вона хотіла витерти краплі пролитого напою, але тільки залишила брудні розводи. — Я з дуже релігійної сім’ї. Ти навіть не уявляєш, як сильно я хочу поїхати з тобою. Але, на жаль, можу це зробити тільки після весілля.

Секунд десять Матвій пропалював її примруженим поглядом:

— Хочеш сказати, що ти ніколи…

— Та ні, все було. Я розлучена. Маю дитину. Це ж не проблема? — Кіра наївно кліпнула очима. Вона не програє у грі, яку сама ж розпочала.

Матвій широко посміхнувся:

— Це не тільки не проблема, а й чудова новина, — під кінець речення його погляд зблиснув сталлю. — Я маю двох. Близнюки, три роки. Боявся, що ти не любиш дітей. Але тепер плекаю надію, що ти будеш з ними сидіти після весілля. Дуже не хочу їх віддавати в садок.

— Не проблема, — Кіра у відповідь не зводила з нього пронизливого погляду.

— То одружімося? — не романтична пропозиція, а майже наказ.

Матвій окинув Кіру оцінювальним поглядом. Наче намагався зрозуміти, наскільки далеко вона готова зайти.

Ніхто з них не хотів цього шлюбу.

— Давай, — Кіра лиш хитнула головою та знизала плечима. — Коли?

— А чого тягнути? Поїхали в РАЦС.

— А нащо їхати? Можна й онлайн подати заявку.

— А нащо нам заявка? Я домовлюся, сьогодні й розпишемося.

Кіра ледь чутно скрипнула зубами:

— Поїхали. Я тільки на хвилинку зайду до вбиральні.

Матвій підтиснув вуста. Він же не міг помилитися? Кіра ж не закохана? Невже вона готова одружитися, аби тільки не визнавати власної брехні?