Глава 1

Олеся покалатала трубочкою імбирний лимонад з м’ятою у напівпорожній склянці та приязно посміхнулась:

— Я не проти, — вона підняла на співрозмовника виразний погляд яскраво підведених темних очей.

— Чудово, тоді ввечері я…

Двері ресторану різко відчинилися. Матвій замовк посеред речення, коли побачив знайому фігуру. Він прикрив обличчя долонею та ледь помітно нахилився. Молодий офіціант підійшов до столу та поставив на стіл дві тарілки — з рисом та овочами.

— Хіба вона не мала вже піти? — Матвій звернув до нього похмурий погляд й кивнув на дівчину, що зупинилась посеред зали та розгублено озирнулась, наче когось шукала та не могла знайти.

— Її сьогодні не було, — офіціант ніяково знизав плечима та переставив порожню чашку з-під кави на тацю.

За мить дівчина помітила Матвія, радісно посміхнулась та поспішила до його столу.

— Привіт, — вона зупинилась на відстані одного кроку та ніяково заправила за вухо пасмо світлого волосся. — Я така рада тебе бачити.

Олеся перевела здивований погляд на Матвія в очікуванні, що він представить незнайомку чи хоча б пояснить, хто вона. Але Матвій лише скрипнув зубами та стиснув долоні в кулаки.

— Вибач, Кіро, але я зараз зайнятий.

Біля барної стійки з гучним дзенькотом впала таця. Кіра скосила обережний погляд на звук. Вона зіткнулась з насупленими темними очима та майже одразу відвернулась.

— Так, я все розумію, — вона кивнула, але на противагу словам зняла з плеча сумку та сіла поруч з Олесею навпроти Матвія. — Я лише хотіла тебе побачити. Хоча б на хвилинку, — Кіра підперла голову рукою та розпливлась в щасливій посмішці.

— У мене діловий обід, — процідив крізь зуби Матвій.

Кіра задумливо оглянула занадто відкритий для ділової зустрічі одяг Олесі.

— Ви, мабуть, обговорюєте новий ресторан? Можливо, я можу якось…

— Думаю, на сьогодні досить, — прохолодно озвався Матвій та встав з-за столу. — До зустрічі, — він багатозначно кивнув Олесі, відвернувся та пішов між столиками до сходів, що знаходились справа від бару.

Коли чоловік зник з поля зору, Кіра закотила очі та розслаблено видихнула.

— Я перепрошую, але, — Олеся нервово покрутила трубочку між пальцями та обережно звернулась до неї, — ви з Матвієм зустрічаєтесь?

— Ні, ми взагалі ледь знаємо одне одного. Не зважайте на мене, — вона легковажно відмахнулась, взяла сумку та пішла до барної стійки.

— Як ти сьогодні? — насмішкувато поцікавилась Марина, що здалеку спостерігала за сценою, яка розгорнулась за столиком. Вона налила вершки до кави та виставила чашку перед подругою.

— Нормально, — Кіра знизала плечима, кинула сумку на вільне місце та сперлась ліктями на стіл. — Але, боюсь, наступного разу він викличе санітарів.

— Якби ти сьогодні не запізнилась, ви б не перетнулися.

— Якби мене не затримали на роботі, я б не спізнилась, — Кіра дістала з кишені смартфон та відкрила збережені фотографії. — Поглянь. Мені здається, непогана зала. Що думаєш?

Марина мізинцем проскролила сторінку з фотографіями приміщення та знизала плечима:

— Як на мене, замала, — вона ледь помітно скривилась та похитала головою.

— Зате в центрі. Аліна, що там працює, сказала, що за два тижні її можна буде зайняти, — Кіра задумливо постукала короткими нігтями по столу.

— Я навіть не знаю. Мені не подобається.

— Кіро.

Серце пропустило удар, коли з-за спини долинув знайомий голос.

— Привіт, Руслане, — вона вимушено посміхнулась та повільно обернулась. — Як справи?

Чоловік кілька секунд пронизував її похмурим поглядом, після чого поклав на стіл телефон з відкритою вкладкою в браузері:

— Я знайшов гарне приміщення для виставки.

Кіра закусила губу та обережно глянула на екран. Марина теж з цікавістю нахилилась.

— Ого. Воно дійсно гарне, — вона навіть відклала рушник та чисту склянку й прогорнула всі представлені на сайті фотографії. — Але, мабуть, дуже дорого вийде?

Руслан сів на вільний стілець:

— Там працює мій одногрупник. Я домовлюся. Вийде не дорожче, ніж там, — він кивнув на смартфон в руках Кіри. Вона заблокувала екран та ніяково притиснула телефон до себе.

— Я навіть не знаю, — вона збентежено потерла шию. — Думаю, нам потрібен час, щоб вирішити.

Марина підтиснула вуста та підняла на неї насуплений погляд:

— Нам не потрібен час.

— Можна, будь ласка, каву? — він стримано посміхнувся Марині. Вона кивнула, повернула телефон та відвернулась до кавомашини. — В чому проблема?

Кіра відчужено потерла пальці.

— Мені ніяково, що ти цим займаєшся.

— Це не проблема. Мені неважко, — він підпер голову рукою. — А тобі краще було б ніяково підходити до Матвія. Він збирається з тією дівчиною на побачення.