Історична довідка

Дубенський чи Тараканівський?
Назва, під якою це місце знає більшість людей, — Тараканівський форт — не є історично точною. За словами краєзнавця Олександра Махновця, автора двох книг про форт (третя, про період Другої світової війни й сьогодення, готується), початкова назва обʼєкта — Дубенський форт-застава, згодом просто Дубенський форт. «Тараканівським» його називають за сусіднім селом, і ця назва настільки прижилася в туристичному вжитку, що витіснила історично коректнішу.
У романі свідомо залишено побутову назву — персонажі, які приїжджають туди вперше, найімовірніше, чули б саме її. Але для читача, який захоче шукати більше інформації самостійно, важливо знати: у наукових і краєзнавчих джерелах правильніше шукати за назвою «Дубенський форт».

Історія будівництва
Форт розташований біля села Тараканів Дубенського району Рівненської області, над рікою Іквою, неподалік траси Київ—Чоп.
Будівництво розпочалося наприкінці XIX століття як оборонне укріплення Російської імперії, покликане захищати залізницю Львів—Київ. Ініціатором проєкту вважається військовий інженер-фортифікатор Едуард Тотлебен — той самий, хто керував обороною Севастополя; безпосереднім керівником будівництва — полковник Борисов. Джерела й дотепер не мають одностайної думки, кому з двох належить основна заслуга.
Форт-застава як тип фортифікаційної споруди зʼявився після франко-прусської війни 1870–1871 років: досвід бойових дій показав користь укріплень, здатних блокувати залізниці та переправи. За матеріалами наукового збірника «Воєнна історія України. Волинь та Полісся» (2016), перший проєкт форту (1885 року) містив французькі архітектурні риси й навіть плани щодо броньованого артилерійського озброєння, які згодом були скориговані за результатами випробувань на полігоні в Румунії.

Архітектура
За словами Махновця, подібних споруд у світі лише три: дві у Франції й одна тут. Французькі форти схожі лише обрисами оборонного рову — їхня центральна казарма ромбовидна, тоді як у Дубенському форту вона побудована трапецією. Більшість туристичних матеріалів усе ж описують форт як «ромб» — ще одна розбіжність між популярними й фаховими джерелами.
У мирний час тут розміщувалися артилеристи; за словами Махновця, у разі бойових дій гарнізон міг налічувати до 800 військових, які під час обстрілів переходили в підземні каземати. Форт мав електроосвітлення, телеграф і телефон уже з 1899 року, три глибокі колодязі для водопостачання, каналізацію з піччю для спалення нечистот — рівень інженерного оснащення, рідкісний для того часу.

Перша світова війна та Брусиловський прорив
Руйнування форту почалося ще до основних боїв: за свідченням Махновця, австро-угорські сапери підірвали частину конструкцій, і відтоді споруда почала слабшати, у стінах пішли тріщини.
У 1916 році, під час Брусиловського прориву, форт став ареною запеклих боїв — тут воювали частини 4-ї австрійської армії. За поширеними в регіональних джерелах відомостями, у цих боях загинуло близько 200 австрійських солдатів, похованих неподалік форту. Точної архівної верифікації цієї цифри автор не має — вона поширена в туристичних і краєзнавчих матеріалах, але без покликання на архівне дослідження.
Хоча оборона форту не відіграла вирішальної ролі в подіях Першої світової війни загалом, за свідченнями місцевих джерел вона мала значення для подальших боїв за Львів і Варшаву та сприяла перемозі українсько-польських військ над більшовиками на Віслі в 1920 році.

Радянсько-польська війна 1920 року
Форт утримували польські підрозділи; війська Будьонного, попри підтримку авіації та бронепоїзда «Хоробрий», не змогли взяти укріплення одразу. За командування обороною майор Матчинський отримав з рук Юзефа Пілсудського орден Virtuti Militari — найвищу військову нагороду Речі Посполитої. Неподалік форту й дотепер збереглася братська могила полеглих на той час жовнірів, хоча, за деякими відомостями, подібних поховань було більше, і частину з них зрівняла із землею вже радянська влада.

Радянський період
Найдивовижніший, на думку автора, реальний факт — це те, що відбувалося з фортом уже в радянський час. За місцевими свідченнями, у повоєнні десятиліття частини форту займали підрозділи НКВС, які залили бетоном численні приміщення й навіть вентиляційні отвори — достеменна причина досі невідома. За переказами, тут також проводили розстріли осіб, підозрюваних у співпраці з УПА, хоча документального підтвердження цьому автору знайти не вдалося.
Пізніше форт безуспішно намагалися пристосувати під склад консервів і автозапчастин — вологість і відсутність вентиляції звели ці спроби нанівець. У 1960–1970-х роках існували плани перетворити обʼєкт на туристичну базу чи навіть санаторій, які так і не були реалізовані.

Сучасний стан пам'ятки
Форт офіційно перебуває у власності держави, закріплений за Міністерством оборони України, і водночас входить до переліку обʼєктів Дубенського історико-культурного заповідника.
У квітні 2026 року обвалилася частина стіни центральної казарми форту. За словами Махновця, обвал не був раптовим: «Дощі і зливи постійно замочували стіни, а морози руйнували цеглу. Нижній рівень уже не міг тримати конструкцію — і стіна впала під власною вагою». Частина конструкцій, за його словами, і досі тримається «на чесному слові» — новий обвал може статися будь-якої миті.
Після цього Рівненська обласна військова адміністрація звернулася до Міністерства оборони України з проханням терміново обмежити доступ відвідувачів і провести протиаварійні роботи. Остаточне рішення щодо подальшої долі форту — включно з можливим повним закриттям для туристів — ухвалюватиметься на рівні уряду.
На території вже траплялися нещасні випадки, зокрема трагічний: людина, яка спускалася в підземелля без належної обережності, впала в глибокий колодязь і загинула. Попри це, форт і далі приваблює туристів, які продовжують відвідувати його, часто не усвідомлюючи реального масштабу небезпеки.