Післямова автора

Коли я вперше почав працювати над цим романом, мене найбільше здивував не сам задум, а те, наскільки мало вигадки насправді знадобилося.
Форт, про який ідеться в цій книзі, — цілком реальне місце. І майже все, що в романі здається найбільш художнім прийомом, насправді виросло з речей, які легко перевірити: з архівних розбіжностей у цифрах, з дивних офіційних формулювань радянських актів, із того, що навіть професійні дослідники дотепер не можуть дійти згоди щодо точних розмірів споруди чи навіть форми одного з корпусів.
Ідея прийшла не одразу. Спершу була просто цікавість до старої, забутої фортеці біля Дубна. Потім — розчарування, коли з'ясувалося, скільки в її історії залишається невідомим, суперечливим, недосліджуваним до кінця. А вже потім — думка, яка й стала стрижнем усієї книги: що, як за кожною архівною розбіжністю стоїть не помилка писаря, а щось, що людям чомусь важливо було приховати? Не тому, що це страшно. А тому, що деякі речі простіше залишити нерозгаданими, ніж пояснити.
Максим Северин — вигаданий персонаж, але його професія невипадкова. Мені хотілося, щоб головним героєм історії про службу й відповідальність стала людина, чиє покликання — не руйнувати й не будувати заново, а зберігати старе таким, яким воно мусить лишатися. Реставратор здався мені найчеснішою людиною, яку можна поставити перед загадкою, що не має раціонального пояснення: саме той, хто звик довіряти вимірам, найкраще відчує момент, коли вони перестають сходитися.
Я не ставив собі за мету написати підручник з історії фортифікації чи точний путівник. Це художній твір, і там, де сюжет вимагав вигадки, я вигадував — вільно й свідомо. Але там, де можна було спертися на реальність, я намагався робити це чесно, до найменшої деталі. Наступні розділи — історична довідка та перелік використаних джерел — існують саме для того, щоб ви могли самі побачити, де саме проходить ця межа.
Мені хотілося, щоб після останньої сторінки читачі не лише запам'ятали історію Максима, а й дізналися, що цей форт існує насправді — і сьогодні, поки ви тримаєте цю книгу в руках, потребує порятунку в цілком буквальному сенсі. Якщо після прочитання хоча б кілька людей зацікавляться його історією чи підтримають розмову про його збереження, я вважатиму, що роман зробив трохи більше, ніж просто розповів вигадану історію.
Олександр Олджі