Розділ 68. Забув

Максим помітив це ввечері, коли сам, за звичкою, вирішив звірити свої записи за тиждень: у щоденній колонці цифр біля криниці був пропуск. Не помилка у вимірі, не розбіжність — просто порожній рядок, там, де мала стояти цифра за вчорашній день.
Він перевірив ще раз, гортаючи сторінки назад. Комендант перевіряв криницю щодня, без винятку, відколи Максим тут з'явився, — і от, уперше за весь цей час, запису не було взагалі.
Максим знайшов коменданта біля воріт, де той лагодив защіпку, — і, не бажаючи прозвучати як докір, спитав максимально нейтрально:
— Ви вчора перевіряли криницю?
Комендант на секунду завмер із інструментом у руці.
— Мав перевірити, — сказав він.
— Мав, чи перевірили?
Комендант відклав інструмент, випростався, подивився в бік криниці так, ніби намагався пригадати вчорашній день у деталях і не міг.
— Не пам'ятаю, — сказав він нарешті.
Це було настільки не схоже на нього — на людину, яка пам'ятала точну кількість крапель за хвилину в конкретний день кілька місяців тому, — що Максим на мить розгубився, не знаючи, як на це реагувати.
— Може, забули, — сказав він обережно. — З ким не буває.
— Зі мною не бувало, — сказав комендант. Не з роздратуванням, а з тим самим здивуванням, яке щойно відчув сам Максим. — Принаймні не для такого.
Вони разом пішли до криниці. Комендант опустив відро, витяг, послухав крапель довше, ніж зазвичай, — можливо, компенсуючи пропущений день подвійною увагою.
— Двадцять, — сказав він.
— Це в нормі?
— У межах, — сказав комендант, але в голосі не було звичної впевненості.
Він занотував цифру в службовий зошит, потім довго дивився на порожній рядок за попередній день, який уже неможливо було заповнити заднім числом.
— Залишу як є, — сказав він. — Пропуск теж запис.
Максим не знав, що на це відповісти. Він звик, що комендант — точка опори, людина, чия пам'ять і присутність духу були настільки надійними, що сам факт забудькуватості здавався неможливим, як забудькуватість самого форту.
— Це через втому? — спитав він.
— Не знаю, — сказав комендант.
Вони закінчили вечірній огляд мовчки. Коли настав час замикати внутрішній замок, комендант, замість того щоб зробити це сам, як робив останнім часом дедалі частіше, простягнув ключі Максиму без жодного слова.
Максим узяв ключі й пішов виконувати обхід сам, розуміючи без пояснень, що цього вечора краще, щоб це зробив хтось, чия пам'ять іще не підводила.