Увечері, коли комендант діставав із шафи ту саму стару рацію, яку Максим бачив раніше серед господарського начиння й вважав просто непрацюючою реліквією, той сказав коротко:
— Час.
Він увімкнув прилад, покрутив ручку налаштування частоти, дочекався тихого потріскування шуму в динаміку, тоді натиснув кнопку передачі.
— Сто шостий.
Тиша, потріскування, потім голос — далекий, спотворений, але цілком розбірливий:
— На зв'язку.
— Як у вас?
— Тримаємо.
— Прийнято.
Комендант відпустив кнопку, вимкнув рацію, поклав назад у шафу — усе це забрало не більше хвилини.
— Хто це був? — спитав Максим.
— Сусіди, — сказав комендант.
Максим почекав, чи буде продовження. Не було.