Розділ 35. Дзвінок

До комісії лишалося три дні, коли на телефон Максима зателефонував незнайомий номер — київський код, офіційний тон із перших слів.
— Максим Северин? Це Дмитро Волошин, я від інвестора, буду в складі комісії. Дзвоню звірити деталі.
— Слухаю.
— Ми будемо о десятій, не о дев'ятій, як писали раніше, — водій сказав, що з ремонтом дороги під Дубном краще закласти запас. Нас троє, як і повідомляли. Будь ласка, підготуйте доступ до підвальних приміщень — колега-реставратор хоче особисто оцінити стан несучих конструкцій.
— Зрозумів. Підготуємо.
— І ще, — голос на іншому кінці на мить став менш офіційним, майже буденним, — кажуть, там є доглядач, який тут уже давно працює. Було б добре, якби він теж був присутній — місцеві завжди знають більше за будь-який архів.
— Він буде, — сказав Максим.
Розмова тривала не більше двох хвилин — звичайний, абсолютно пересічний дзвінок, яким погоджують логістику будь-якого візиту. Максим поклав слухавку, записав нові деталі — десята година замість дев'ятої, увага до підвальних конструкцій, прохання про присутність коменданта — і пішов шукати самого коменданта, щоб переказати все це.
Він знайшов його біля дренажу вздовж північної стіни — того самого, з якого починався перший урок, ще два місяці тому. Комендант підняв очі, побачив телефон у руці Максима, і щось у його погляді — коротке, майже непомітне — підказувало, що він уже здогадався, про що піде мова, ще до того, як Максим розкрив рота.
Максим переказав зміст дзвінка коротко, по пунктах, як переказував би колезі: час, склад комісії, увагу до підвалів, прохання про присутність.
Комендант слухав мовчки, не перериваючи. Коли Максим закінчив, він випростався, подивився на дренаж під ногами, потім на форт, потім на годинник на власному зап'ясті.
— Змінюємо план на сьогодні, — сказав він.
— Який план?
— Той, що був. Каплицю доробимо завтра. Зараз підемо на другий вал.
— Ми ж туди підемо тільки післязавтра, разом із розчисткою під'їзду...
— Сьогодні, — сказав комендант.
Він не пояснив, чому саме зараз, чому саме вал, і чому увага до підвальних конструкцій, про яку щойно повідомили з Києва, змусила його змінити порядок роботи, який тримався незмінним останні кілька днів. Максим спробував пригадати, чи траплялося таке раніше — щоб комендант змінював заплановане одразу після якоїсь новини ззовні, — і не знайшов жодного прикладу за весь час перебування тут.
Вони пропрацювали на валу до вечора — так само буденно, як і завжди, без жодного натяку на терміновість у самих діях коменданта, хоча щось у темпі, з яким він переходив від однієї ділянки до іншої, підказувало: він хоче встигнути щось конкретне до заходу сонця.