Розділ 34. Крейда

До комісії лишалося чотири дні, і день минув настільки звично, що Максим до вечора майже забув про вчорашній вихідний.
Вони з комендантом розчищали доступ до другого валу — прибирали гілляччя й сухе листя з ділянки, якою мала пройти комісія, щоб оглянути зовнішні укріплення. Робота була проста, фізична, без жодних натяків на щось більше за звичайну підготовку до інспекції: підмести, прибрати, зробити так, щоб об'єкт виглядав доглянутим, наскільки це можливо для пам'ятки такого віку.
Комендант того дня був говіркішим, ніж зазвичай, — розповідав, яких питань зазвичай очікувати від комісій, що саме цікавить інвесторів (завжди перспектива, ніколи історія), як краще розповідати про стан кладки, щоб не злякати й не прикрасити. Максим слухав, кивав, іноді записував собі окремі фрази для власного звіту, — цілком буденний робочий день, яких за останні два місяці було вже кілька десятків.
Ближче до вечора, закінчуючи обмір ділянки біля входу в центральну казарму — рутинна звірка, яку Максим робив регулярно просто для контролю, — він машинально глянув на одвірок, де записував крейдою службові позначки ще з перших тижнів роботи.
Цифри були ті самі, що й завжди. Але поруч, трохи нижче, з'явилася ще одна лінія крейдою — коротка, пряма, зроблена не його рукою: інший натиск, інший кут, ніж у власних позначок Максима.
Він не міг пригадати, чи бачив цю лінію вчора вранці, перед тим як поїхати. Не міг пригадати, чи перевіряв цей одвірок узагалі за останній тиждень — можливо, лінія була там уже давно, а він просто не звертав уваги, бо ніколи не мав причин.
Він сфотографував позначку, не коментуючи вголос, і повернувся до звичної роботи.
Увечері, переглядаючи фото дня, він зупинився саме на цьому кадрі — коротка крейдяна лінія, яка могла означати що завгодно: службову позначку самого коменданта, слід випадкового дотику, залишок якоїсь давнішої мітки, яку Максим просто не помічав раніше.
Він відкрив блокнот. Записав:
«4 дні. Нова крейдяна позначка на одвірку центральної казарми. Дата появи невідома. Не моя рука».