Розділ 30. Криниця

До комісії лишалося вісім днів.
Уранці комендант зустрів Максима біля криниці — тієї єдиної, непошкодженої, яку перевіряв щодня, відколи Максим тут з'явився. У руках він тримав не відро, а просто стояв поруч, чекаючи, поки Максим підійде.
— Сьогодні перевірите ви, — сказав він.
Максим не одразу зрозумів, що це не прохання про допомогу, а щось інше.
— Що саме треба робити?
— Те, що я роблю щодня. Спустіть відро, витягніть, погляньте на воду проти світла, понюхайте. Порахуйте краплі за хвилину — маєте бути дев'ятнадцять, може, плюс-мінус одна. Якщо більше або менше вдвічі — покличете мене одразу, о будь-якій порі.
— А ви?
— Я буду поруч, — сказав комендант. — Просто цього разу дивитиметесь ви. Я — послухаю.
Максим узяв відро, опустив його на мотузці в темряву криниці, відчуваючи, як звичний тягар мотузки в руках цього разу здається важчим, ніж мав би бути фізично. Витягнув, підняв воду до світла — прозора, без каламуті, як і завжди. Понюхав — звичайний запах вологого каменю й підземної води, нічого зайвого.
Він прислухався до звуку крапель, рахуючи подумки, точнісінько так, як робив це того першого разу, коли комендант показав йому цей урок. Дев'ятнадцять. Він порахував ще раз, для певності. Дев'ятнадцять.
— Дев'ятнадцять, — сказав він уголос.
Комендант, що стояв за кілька кроків позаду, мовчки кивнув. Не підійшов перевірити самому. Не перепитав. Просто прийняв цифру так, як приймав би її від будь-кого, чиєму слову довіряв.
Максим повернув відро на місце, змотав мотузку, повісив на той самий цвях, де вона завжди висіла, — рухом, який за останній місяць бачив десятки разів, але виконував сам уперше.
— Це все? — спитав він.
— Це все, — сказав комендант. — На сьогодні.
Він розвернувся й пішов до своєї звичної роботи — перевіряти дренаж уздовж північної стіни, той самий, з якого починалися всі уроки два місяці тому, — залишивши Максима стояти самого біля криниці з порожнім відром у руках.
Він не записав нічого одразу. Ходив до вечора, обмірюючи чергове приміщення, механічно виконуючи роботу, заради якої сюди приїхав, — і лише коли сонце почало сідати за лісосмугу, дістав блокнот і написав, коротко, без жодного пояснення чи здогадки:
«Криницю сьогодні перевіряв я».