Розділ 26. Дубно

Після ранкового обміру Максим вирішив узяти половину дня для того, чого не робив уже давно, — виїхати з форту без конкретної мети, пов'язаної з дослідженням. Йому потрібні були нові батарейки для далекоміра, тонер для польового принтера, і, чесно кажучи, просто кілька годин серед людей, які не мали жодного стосунку до казематів, журналів і замків, що зачиняються рівно о дев'ятій.
Дубно зустріло його звичайною метушнею буднього дня — фури на об'їзній, черга біля банкомата, підлітки на великах, що ганяли тротуаром попри заборонні знаки. Максим купив усе потрібне в господарчому магазині, постояв у черзі, послухав, як касирка сварить когось по телефону за запізнення з доставкою, — і це виявилося напрочуд заспокійливим, майже фізично відчутним полегшенням.
У кафе, тому самому, де він колись сидів над щоденником Криштальського, він замовив каву і подзвонив сестрі.
— Живий? — спитала вона замість вітання, як завжди.
— Живий. Працюю.
— Мама питала. Каже, ти зовсім заникнув, третій тиждень майже не дзвониш.
— Мережа тут погана.
— Ти вже казав це минулого разу.
Максим не знайшовся, що відповісти одразу, і сестра, вловивши паузу, заговорила про щось інше — про якогось спільного знайомого, що переїхав, про ціни на комуналку, про дрібниці, які раптом здалися Максиму дуже далекими, майже нереальними порівняно з тим, чим були заповнені його останні тижні.
— Ти якийсь інший став, — сказала вона наприкінці розмови, вже без жарту в голосі. — Не знаю, як пояснити. Наче тебе там переробляють потроху.
— Це просто втома, — сказав Максим, і сам почув, наскільки механічно це прозвучало.
Він приїхав до форту вже надвечір, коли сонце сідало за лісосмугу, розтягуючи тіні через увесь двір. Комендант ніде не було видно — ані біля прибудови, ані на звичному маршруті вздовж північного крила.
Максим поставив пакети біля намету і побачив на дерев'яному ящику біля входу зв'язку ключів — тих самих, якими комендант відмикав внутрішні двері. Він ніколи не бачив цю зв'язку не в руках чи не в кишені коменданта.
Він постояв, дивлячись на неї, не наважуючись торкнутися, — і саме тоді з боку підвалу казарми почулися кроки.