Розділ 24. Інший маршрут

Наступного ранку Максим прокинувся раніше, ніж зазвичай, від звуку кроків — не тих розмірених, які він звик чути щовечора о дев'ятій, а інших, легших і швидших, що долинали з боку, звідки вони ніколи не долинали.
Він виглянув із намету. Комендант ішов не своїм звичним маршрутом уздовж північного крила, а навпростець через двір, у бік східної потерни — тієї, яка за всіма спостереженнями Максима за останні тижні залишалася в його щоденному обході останньою, а не першою.
За сніданком, коли комендант приніс йому чай — уперше за кілька днів, відколи припинилися уроки, — Максим наважився спитати:
— Ви сьогодні по-іншому пішли.
— Так, — сказав комендант, не заперечуючи й не пояснюючи.
— Через учорашнє?
Комендант не відповів одразу. Потім кивнув.
— Так.
Більше він нічого не додав, і Максим цього разу не наполягав.
Того дня комендант перевірив колодязь двічі — уранці й ще раз пополудні, хоча зазвичай робив це один раз, завжди о тій самій порі. Удруге він не просто послухав воду, а спустив у неї щось на мотузці — не відро, а важчий предмет, металевий, судячи зі звуку, з яким він торкнувся дна.
— Що це було? — спитав Максим, коли комендант витягнув мотузку назад.
— Перевіряв глибину, — сказав комендант коротко.
— Вона змінюється?
— Не мала б.
Він змотав мотузку, повісив на цвях біля криниці й пішов далі, не давши Максиму часу поставити наступне питання.
Увечері, коли надійшов час замикати той самий внутрішній замок, який зачинявся рівно о дев'ятій щовечора протягом усього часу, відколи Максим тут з'явився, комендант підійшов до нього на кілька хвилин раніше — Максим устиг це помітити за годинником, майже машинально прикутим до цієї теми ще з тижня спостережень.
Він не спитав чому. Просто занотував у власному блокноті: 20:53.
— Максиме, — сказав комендант, коли той підійшов ближче, зачинивши двері. Це було перше звернення на ім'я за весь час — досі комендант завжди обходився без звертання взагалі. — Завтра вранці мені знадобиться ваша допомога.
— Звісно. З чим?
— Обміряти одне місце. Звичайна робота, ваша професія. Тільки о шостій ранку, а не о дев'ятій, як ви звикли починати.
— Чому так рано?
— Так буде зручніше, — сказав комендант, і в цій відповіді не було нічого нового порівняно з десятками попередніх ухильних реплік — окрім того, що вперше за весь час Максим не сумнівався: за цією ухильністю стоїть щось конкретне, а не звичка уникати питань узагалі.