Розділ 20. Закономірність

Увечері, ще до сну, Максим розкрив другий блокнот, щоб перенести кілька технічних нотаток у чистовий файл на ноутбуці, — рутинна робота, яку він відкладав уже кілька днів.
Гортаючи сторінки в пошуках потрібного запису, він проминув кілька тижневих нотаток поспіль: «дренаж слухати, не дивитися», «замок — рівно 21:00», «криниця — 19 крапель за хвилину, різке відхилення повідомляти одразу».
Він зупинився, повернувся на сторінку назад, потім ще на одну.
Три записи, зроблені в різні дні, з різницею в кілька тижнів між ними, ніяк не пов'язані між собою за змістом — дренаж, замок, вода, — і водночас усі три мали одну спільну рису, яку Максим раніше чомусь не поєднував докупи: кожен із них починався з того, що комендант сам, без жодного приводу з боку Максима, підводив його до чогось конкретного й показував, як саме це працює.
Він спробував пригадати, чи траплялося колись навпаки — щоб комендант показав щось випадкове, неважливе, просто щоб згаяти час чи підтримати розмову. І не міг пригадати жодного такого разу.
Максим сидів, тримаючи розгорнутий блокнот на колінах, і думав не про те, що комендант його чомусь навчає, — ця думка була занадто великою, занадто рішучою, щоб просто сформулювати її увечері, дивлячись на три рядки нотаток. Думка, яка прийшла натомість, була скромнішою, але чомусь від того не менш тривожною:
комендант ніколи не показував йому нічого випадкового. Усе, що він показував, рано чи пізно ставало потрібним.
Максим закрив блокнот, не дописавши нічого нового, і довго сидів у темряві намету, намагаючись пригадати, чи траплялося за останні три тижні хоч щось, показане йому просто так, без причини, — і не знаходячи жодного прикладу, скільки б не намагався.