Розділ 19. Ритм

У понеділок усе повернулося до звичного порядку — обміри, фотографії, чай о полудні, — і десь ближче до обіду Максим застав коменданта біля тієї єдиної непошкодженої криниці, яку той перевіряв щодня.
— Ідіть-но сюди, — сказав комендант, не відриваючись від свого заняття. — Покажу дещо.
Максим підійшов. Комендант нахилився над отвором, зробив знак наблизитись і собі.
— Слухайте.
Максим прислухався. Десь глибоко, в темряві, чувся той самий звук, що й минулого разу, — тихе, нерівне капання з майже дихальним ритмом.
— Це нормально, — сказав комендант. — Так завжди звучить. А тепер порахуйте, скільки крапель за хвилину.
Максим дістав телефон, увімкнув секундомір, прислухався знову, рахуючи подумки. За хвилину вийшло дев'ятнадцять крапель.
— Запам'ятайте це число, — сказав комендант. — Якщо колись почуєте вдвічі більше чи вдвічі менше — скажете мені одразу, о будь-якій порі.
— А якщо просто трохи більше чи трохи менше?
— Трохи — це нормально. Вода ж не механізм, — комендант знизав плечима, забираючи відро. — Різке — уже інша розмова.
Максим записав число — дев'ятнадцять крапель за хвилину — у блокнот, поруч із рештою побутових нотаток тижня, і повернувся до роботи.
Пополудні, обмірюючи один із казематів південного крила, який раніше вже фіксував на початку своєї роботи тут, він звірив свіжі цифри зі старими записами — звичка, яку виробив ще з першого тижня, після історії зі сто шостим казематом: перевіряти навіть те, що, здавалося б, уже перевірено.
Довжина приміщення на два сантиметри відрізнялася від того, що він записав три тижні тому.
Два сантиметри — цілком у межах похибки ручного виміру, він і сам міг тоді помилитися, чи стрічка рулетки лягла не рівно, чи він неправильно зчитав поділку. Це було настільки дрібним відхиленням, що на початку роботи він би навіть не звернув на нього уваги.
Тепер він просто записав обидва числа поруч, одне під одним, без жодного коментаря, і пішов далі своїм маршрутом.