Розділ 17. Двадцять перша нуль-нуль

Комендант зачиняв той самий внутрішній замок щовечора — Максим помічав це й раніше, але тільки тепер, після архіву в Дубні, звернув на це справжню увагу.
У понеділок він навмисно опинився поруч, коли надійшов час, — не питаючи нічого, просто спостерігаючи, з телефоном у руці, ніби перевіряв повідомлення.
Комендант підійшов до дверей рівно тоді, коли Максим і очікував, дістав ключ, зачинив замок, двічі перевірив, потягнувши на себе.
Максим подивився на екран телефона. 21:00. Не 20:58, не 21:03 — рівно.
Він не спитав нічого. Записав тільки час у блокнот, коротко, без коментаря.
У вівторок повторив те саме — став неподалік, начебто фотографуючи кладку сусідньої стіни, і знову подивився на телефон у момент, коли клацнув замок.
21:00.
У середу — знову 21:00, з точністю до хвилини.
Він не питав коменданта, чому саме ця година, — не тому, що забув, а тому, що після архіву в Дубні йому чомусь здавалося важливішим просто зафіксувати факт, ніж отримати пояснення, яке однаково прийшло б у вигляді напівфрази.
У четвер комендант сам, ще до того як Максим встиг зайняти зручну позицію для спостереження, кинув оком у його бік і сказав, зачиняючи замок:
— Точно.
Він не уточнив, що саме мав на увазі, — просто повернув ключ і пішов далі своєю справою, — але Максим зрозумів, що комендант помітив його спостереження щонайменше днем раніше, і, судячи з тону, це його не роздратувало, а якщо і здивувало, то не сильно.
Увечері, переглядаючи блокнот, Максим виписав чотири дні поспіль в один стовпчик:
Понеділок — 21:00. Вівторок — 21:00. Середа — 21:00. Четвер — 21:00.
Максим закрив блокнот. Він нічого не дописав.