Коли Лампон, жрець у фас і технолог у профіль, викотив свою гіпотезу про мегаліти як заготовки для сакральної зброї масового переконання, Перікл не просто схвалив, а дав справі синю печатку і неписане «роби, поки не почне диміти». Мовляв, ідея спірна, але продати можна: якщо у щось повірять більше трьох полісів зі спільними кордонами, воно перестане бути локальним міфом і почне працювати. Особливо під правильним кутом освітлення.
Конкурс можливих виконавця не проводили. Геродоту видали два пакети інструкцій. Письмовий: збір та систематизація відомостей про історію греко-перських воєн. Причини, маршрути, ресурси, дипломатичні спазми. Тобто, паперове прикриття для Академії та дурнів. Усний: розшукати по краях Ойкумени сліди «древніх», що стирчать із землі, по можливості не доламавши їх під час зйомки плану.
Що буде далі із зібраним матеріалом, йому не повідомляли. Не з недовіри, просто розуміли: знання без можливості вплинути на підсумок перетворюється на баласт. А Геродот і без того плив важко — з вантажем шляхетності, віри в демократію та легкою залежністю від власного авторського голосу. Він знав рівно стільки, скільки потрібно, щоб не ставити зайвих запитань і не заважати трактувальникам сенсів воювати з реальністю.