V

Лампон знав, як говорити з богами. Або, принаймні, як робити вигляд. Віщун. Жрець. Тлумач вищих смислів. Фахівець із виправлення мирського через метафізичне.

В Афінах його поважали. Не як людину — як функцію. Він мав право довічно обідати в пританеї. Не трапеза, а знак. Найгучніший голос поліса — Рада Пʼятисот — оформляла волю народу в рішення саме там. Лампону видали доступ. Без виборів, але від імені неба.

Його обовʼязком було стежити, щоб не ухвалювалося рішень, здатних розлютити Олімп. Запаморочлива кафедра для наглядача над зборами, покликаними не мати над собою одноосібного нагляду.

Лампон був поруч із Періклом. Щільно. Майже інтимно. Це тлумачиться двояко. Або Перікл вірив у знаки. Або знав ціну міфу. І вмів ним користуватися. Одне іншому не заважає. На площі народ бачив жерця. І чув голос. А хто стояв за голосом — це вже питання спекулятивне.

Лампону, судячи з усього, і належить авторство задумки, багатошарової, як медовий плакопс: якщо зібрати дані про всі мегалітичні споруди, про які бурмотів Геродот, скликати раду в міру вчених мужів для компіляції та тлумачення, а паралельно з цим, вислати на сумовиті околиці строкато виряджених жерців з невеликим, але похмурого вигляду силовим супроводом, то можна виступити з гучною заявою. Мовляв, Афіни нібито оволоділи забутими знаннями дописемної цивілізації, суть яких — в умінні перетворювати купи каміння на «елементи оборонної інфраструктури». Ну а якщо зовсім не вдаватися в подробиці — на диво-зброю, проти якої і перські стріли, і неназваного походження триреми, і навіть варварська магія, якщо хто готовий брати до уваги й її — все одно, що вітер у винограднику.

Для внутрішнього споживача весь цей цирк був би чистою геометрією сигналів: паралелограми фактів перетинаються з трикутниками легенд, а в центрі стоїть афінська партія з гаслом «Ми читаємо каміння краще за всіх». І якщо хтось поставить зайве запитання, його просто не запросять на наступний симпозіум.

Для подачі до столу сусідських архонтів ідея Лампона, зрозуміло, теж була не в тому, щоб видерти катапульту на вершину піраміди, зарядити її менгіром і вистрілити в бік Месопотамії. А в тому, щоб на всіх дипломатичних фронтах прокачати міф: афінська гегемонія — це не просто зовнішньо політичний курс. Це доступ до стародавнього знання, до «сили, що перевершує уяву» (офіційне формулювання, ймовірно, походить з чернеток, що готувалися в апараті Лампона). Кінцева мета ховалася в купі помпезної демагогії, як ховається обман під пропозицією вигідної угоди від будь-якого шахрая на агорі: домогтися, щоб непокірні поліси — особливо ті, хто все ще думав, що в них є вибір — самі прийшли з хлібом і маслом до конфедерації, де Афіни тримали б і хліб, і масло, і облікову книгу.