IV

У розмовах з Періклом і наближеними Геродот не одразу, але все ж таки зронив те, що пізніше здасться дивним навіть йому самому. Серед інших вражень, ніби між нотатками про храми, дороги та непристойності чужих народів, він згадав два місця, які вразили його своїм виглядом, розмірами і абсолютною несхожістю ні з чим, що доводилося йому зустрічати серед людських творінь.

Першою була ідеально рівна восьмикутна площа в одному нічному переході на схід від Тиру. Вона була викладена мармуром, потрісканим за давністю століть. Але кладка була настільки ретельною і на такій основі, що ані вибити скільки-небудь великі шматки, ані стесати мармур на крихту не вдавалося нікому, хто бажав би перетворити цей пустир розміром з чотири афінські квартали на джерело дешевого будівельного матеріалу.

Другою була вкопана в піски шайтеп піраміда, яку пізніше вже на поверхні почали заумно копіювати нові господарі місцевості — єгиптяни. Розміри її, наскільки давали змогу зрозуміти доступні ділянки внутрішніх приміщень, можна було порівняти з палацом у десять повноцінних поверхів, якби будувати подібний мало сенс і перспективу безпечно в ньому перебувати.

Словом, обидві конструкції були величезні й безглузді, як погано зрозумілі алегорії. З тією самою великоваговою геометрією і тим самим відчуттям, ніби будували їх не для людей.

Місцеві не знали про них нічого. Зовсім. Ступінь незнання був настільки глибоким, що ті, хто називав їх гробницями, не заперечували тим, хто вважав їх стоянками богів. Геродот це відзначив, але не як ознаку провінційного невігластва, радше навпаки. Особливо — один аспект. І в єгиптян, і в персів, і в прикордонних племен, які зрідка доторкалися до цих руїн через географію або торгівлю, було однакове, зворушливе у своїй простоті переконання: такі споруди є десь іще. Їх не бачили на власні очі і не картували, але ніби знали — вони мають десь бути. Хтось згадував пʼяні байки матросів, які прийшли з незатишної півночі. Хтось — передвечірні оповіді предків про дива на далеких берегах Понту. І все це — без назв, без координат. Тільки тло зі слів — як тінь того, що колись називали знанням.