Розділ 32

Коли автомобіль котився із кам'янистого схилу Джона силою викинуло із салону. Гілля дерев призупиняло його падіння, залишаючи на шкірі подряпини й синці. Змінило напрямок. Тому він продовжував котитися вниз тільки в інший бік від машини. Кілька разів ударився головою, рукою і ногою об виступи скель отримавши переломи. І потім нарешті, завмер грюкнувши у замет. Білий холодний покрив миттєво поглинув його тіло, позбавивши свідомості. Вибух, що пролунав за кілька хвилин нижче, не дістався до нього — лише глухий гуркіт прокотився горами.

Хвилини минали повільно. Джон так і лежав непритомний, його обличчя блідло, губи синіли від холоду, а подих ставав рваним і ледь чутним. Переохолодження поступово огортало його, а снігопад, який невтомно сипав з небес, за кілька годин приховав усі сліди його падіння.

У цей час удалині старою дорогою, що вела між двома скелями, повільно їхали сани, запряжені втомленим конем. На санях сиділа жінка — міцна, повна внутрішньої енергії, років сорока. Її звали Грейс. Її темно-русяве волосся, прихоплене хусткою, вибивалося на вітер срібними пасмами сивини. Вона жила самотньо у віддаленій садибі, далеко від сіл і доріг, і давно звикла до цього способу життя. Жінка ще здалека почула вибух, але не надала йому значення. Бо подібні звуки доволі часто чує проживаючи у горах й тому навчилася ігнорувати їх. Подумала, що це можливий гуркіт від падіння каменепаду чи можливо мисливці підклали у капкан вибухівку. Тому вона їхала собі ні про що не замислюючись.

І раптом її погляд, натренований роками в самотніх подорожах горами, вихопив темну пляму на білому снігу біля підніжжя скелі. Смикнула віжки, кінь зупинився, і, відчуваючи щось недобре, Грейс повільно зійшла з саней. Підійшла ближче, серце тьохнуло: серед снігу лежав чоловік. Його пальто було порване, обличчя подряпане, а дихання — майже непомітне. Він був без свідомості, але живий. Грейс опустилася на коліна, торкнулася його щоки рукою й швидко озирнулася навкруги — жодної душі, жодного сліду. Тільки вона та цей незнайомець, якого доля в буквальному сенсі кинула їй під ноги.

Не вагаючись, ухопила його за плечі й почала тягти до саней. Життя давно загартувало її до фізичної праці — дрова, сіно, вода з криниці. Тому вона впоралася, хоча кожен рух давався важко. За кілька хвилин Джон уже лежав на хутрі, прикритий теплим вовняним покривалом. Кінь рушив, потягнув їх углиб гір, Грейс краєм ока час від часу дивилася у бік чоловіка. Хтось інший, можливо, відвіз би його до найближчого села, звернувся до поліції, чи до лікарні, але в її серці вже прокидалося незбагненне відчуття — бажання захистити його, виходити, врятувати. Він уже став для неї кимось більше, ніж просто випадковим незнайомцем.

Грейс скерувала сани вузькою засніженою стежкою вгору, що вела до її дому. Сани скрипіли на скрипучому снігу, а кінь важко дихав занурюючись копитами у сніг. Нарешті вони заїхали на невелике подвір'я, і перед очима відкрилася тиха, майже казкова картина. Посеред білих снігових схилів, у підніжжі величних гір, стояла невелика дерев’яна хата. Її стіни були складені з темного, потемнілого від часу бруса, на якому блищав тонкий шар інею. Дах укривав старий, але міцний ґонт, подекуди прихований під важкими заметами. Уздовж фасаду тягнулася невелика тераса, на якій з-під снігу виглядали глиняні горщики. А ліворуч від будинку знаходився хлів у якому були кози, кури...

Грейс зупинила коня майже біля вхідних дверей свого дому, зіскочила на засніжену землю й повернулася до саней. Її обличчя було сповнене рішучості й турботи. Обережно, з тією лагідністю, якою володіють лише ті, хто звик боротися з болем і зберігати надію, вона стягнула Джона з саней, поклала на вовняне покривало й потягнула до хатини — він усе ще був непритомний і ледве дихав. Двері були низькими, але міцними, обтягнуті тонким шаром інею. Грейс штовхнула їх плечем. Усередині пахло сушеними травами й теплим деревом. Над піччю висіли пучки лікарських рослин — ромашка, звіробій, шавлія. Уздовж стін стояли старовинні дерев'яні полиці, заставлені скляними пляшечками з настоями, мазями та зіллям. У кутку, біля невеликого віконця, стояло просте ліжко, вкрите домотканою ковдрою. Все було надзвичайно чисто, але без зайвої розкоші — тільки те, що справді потрібно для життя.

Грейс запалила лампу та постелила для Джона на широкій лаві біля печі, де завжди зберігалося тепло. Розуміла, що його потрібно якомога швидше зігріти, промити та забинтувати рани. І вона чудово знала як це зробити, як дійсно допомогти йому. Її вміння лікувати рослинами було відоме в навколишніх селах. Селяни часто приходили до неї за порадою: хто з пораненою твариною, хто з недужим малям, хто з власною старою хворобою.

Тому, глянувши на тяжкопораненого незнайомця, Грейс навіть на мить не сумнівалася: вона врятує його. Так, як рятувала інших. Можливо, доля сама привела його до неї... Та відкинувши занадто відверті думки, Грейс одразу заходилася готувати настої для знезараження ран і шукати серед своїх запасів усе потрібне для лікування. Потім зняла з нього розірваний одяг та кинула до печі, бо була певна, що він їй більше не знадобиться. Зняла також перстень, обручку, годинник. Усе це склала до невеликої дерев’яної скриньки та заховала. 

Минула одна доба, за неї друга Грейс майже не спала. Її руки, сильні й упевнені, діяли — попри втому й тривогу. Вона наклала на рани мазі зроблені із трав, а на переломи шини, що зібрала з сухих гілок ліщини й обмотала міцною тканиною. Джон так і лежав нерухомо, занурений у безпам’ятство. Його обличчя було блідим, а губи пересохлі. Він марив, час від часу видаючи тихі, уривчасті звуки, ніби крізь темряву несвідомості намагався знайти дорогу назад.

— Тихо, тихо… — шептала до нього Грейс, змочуючи чисту ганчірку у відварі з кори верби й чебрецю та  обережно протираючи його обличчя, щоб зняти жар.

Час від часу Грейс затримувала погляд на його побитому, але мужньому тілі. Кожен рубець, кожна подряпина здавалися їй привабливими. Від цих думок серце калатало сильніше, а внизу живота прокочувався хвиля збудження. У ній вирували спогади про давно забуте жіноче щастя. Скільки років минуло відтоді, як чоловік торкався її тіла? Скільки ночей вона засинала, згортаючись клубком від самотності?