Розділ 29

Анна їхала у таксі до благодійного фонду «Милість» де мало відбутися планове засідання. Вона тримала в руках акуратно складені папери, намагаючись зосередитися на порядку денному. Проте думки вперто виляли в зовсім інший бік. Вона на мить заплющила очі відкидаючись зручніше на сидінні та уявила, як вони із Джоном проведуть романтичний вечір. Смачна вечеря у вишуканому ресторані при свічках і тиха музика безумовно створять атмосферу затишку. А кожен його погляд змусить її серце битися швидше. Він запросить її на танець, осипаючи компліментами… ну, а потім вони повернуться до маєтку, підіймуться до спальні... Анна закусила губу, дозволяючи собі солодку слабкість. Уявила, як його сильні руки легко підіймають її та кладуть на ліжко. Як його дотики пробуджують у ній бажання, а поцілунки змушуючи тіло тремтіти від передчуття. Як його голос, шовковисто-глухий шепоче на вухо слова пристрасті. Анна подумала, що саме з ним вона пізнала справжню насолоду: кожне злиття їхніх тіл для неї було наче вибух шалених, яскравих емоцій. Він вже встиг вивчити її тіло досконало, знав, як розпалити її, довести до солодкого безумства. І тепер ще до кінця того усвідомлюючи вона кожної ночі жадала відчувати це знову і знову….

Анна захитала головою, намагаючись зупинити навал палких фантазій, глибоко вдихнула, відганяючи сміливі образи. Зараз не час і не місце для таких думок. Вона повинна бути зібраною, уважною, серйозною, бо сьогоднішнє засідання мало вирішальне значення для кількох нових проєктів допомоги сиротам. Зосередившись, рішуче вийшла з таксі й ступила на сходи, що вели до будівлі благодійного фонду. Поправила зачіску, «вдягла» на обличчя лагідну, ділову посмішку і зайшла досередини, залишивши свої палкі мрії за важкими дубовими дверима.

У залі уже зібралися всі члени правління. Вони сиділи за столом і гучно розмовляли та щойно помітили Анну всі замовкли й повернули голову до неї. А дехто навіть підвівся та простягнув руку, щоб привітатися.

— Леді Вітмор, ми раді вас знову бачити. Прошу вас сідайте, — Елеонора Енді дійсно була рада бачити Анну, як і більшість членів фонду.

-- Дякую,- Анна взаємно привіталася з ввічливою посмішкою намагаючись не видавати внутрішнього хвилювання.

Та помітивши Кларісу, яка сиділа з виразом хронічного незадоволення Анна напружилася, намагаючись не дивитися в її бік. Кларіса мовчки стиснула губи в тонку лінію, а тоді, ніби не стримавшись, додала з притиском:

— Сподіваюся, сьогоднішня ваша ініціатива пройде без скандалів, на відміну від того гучного «аукціону шедеврів».

У залі на мить запала незручна тиша. Згадка про аукціон боляче вдарила по Анні. Вона ще не забула і чітко пам’ятає, як хотіла зробити все правильно — організувати продаж картин, зібрати кошти на освіту для сиріт. А натомість зіткнулася з неприємностями. Але все це позаду і ворушити минуле зовсім не хотілося. Нічого не відповіла, а тільки сіла на своє місце та стиснула пальці на колінах під столом.

— Нагадую всім присутнім, що аукціон, організований леді Вітмор, приніс значну суму коштів, які були використані на освітні програми для наших діточок, - почувся твердий голос Елеонори. - Завдяки цим грошам десятки дітей отримали можливість навчатися. І за це ми повинні бути вдячні леді Вітмор, а не шукати приводи для критики.

У голосі Елеонори відчувалася беззаперечна підтримка, і це змусило більшість присутніх схвально кивнути у знак згоди. Кларіса ще спробувала щось єхидне додати, пирхнувши в бік, та її слова потонули у загальному шумі розмови. Ніхто більше не звернув на неї уваги. Анна вдячно кинула короткий погляд на Елеонору. Нагадавши собі, що серед цих людей є й ті, які щиро цінують її старання. І це — головне. Ця думка змусила її випрямити спину й виглядати врівноважено, зосереджуючися на справжньому сенсі своєї присутності. А саме допомозі тим, хто цього потребує.

Засідання розпочалося і тривало у спокійній, діловій атмосфері. Члени фонду «Милість» жваво обговорювали нові ініціативи для дітей-сиріт. Порушили питання створення гуртків за інтересами, де б кожна дитина могла спробувати себе у творчості й знайти захоплення до душі.

— Я могла б організувати гурток шиття, — запропонувала Харрієт Бремор, та сама міс, з якою Анна познайомилася на вечірці леді Селін Арлінгтон. — Навчу дівчаток рукоділля: вишивці, пошиття одягу.

Її ідея зустріла дружнє схвалення.

— А я б із задоволенням взяла на себе гурток танців, — озвалася інша жінка, енергійна й усміхнена. — Якщо хтось забув, нагадаю: у свій час я була королевою сцени.

— Звичайно, люба, ми чудово це пам’ятаємо, — відповіла одна з міс, з легкою іронією. — А я, до прикладу, колись грала на фортепіано у Парижі та Берліні. Поки… не сталася аварія. На щастя, руки вціліли, та сцена вже для мене закрита.

У кімнаті повисла коротка пауза. Кларіса, що завжди відзначалася прямотою, зітхнула й буркнула:

— Ну от, знову у спогади подалися. Наче баби на вечорницях.

— Кларіса, яка ти зла! —  кинула міс Бремор і відвернулася.

Розмова знову повернулася у практичний напрямок: де можна замовити тканини для рукоділля, як облаштувати приміщення для танців, хто з меценатів погодився б профінансувати інструменти й костюми. Атмосфера знову стала світлою й натхненною. Анна уважно вслуховувалася у розмову про себе розмірковуючи, що саме вона може запропонувати. Вагаючись, але зрештою набравшися рішучості промовила:

— Якщо дозволите, я теж маю пропозицію. Я б хотіла організувати гурток мистецтва — присвячений живопису XVIII–XIX століть. Ми разом з дітьми вивчатимемо основні художні течії того часу, знайомитимемося з творчістю видатних митців, як-от Вільям Тернер, Томас Гейнсборо, Джон Констебл. Я поясню, як тоді працювали художники, якими фарбами та техніками користувалися. Діти навіть зможуть створювати власні картини у стилі великих майстрів.

У залі на кілька секунд запанувала тиша, всі погляди були приковані до Анни, присутні осмислювали почуте.