Розділ 28

За вікном сипав густий сніг. Насправді зими в Йорку рідко бувають суворими, проте цього року зима була сніжною. Білі пластівці повільно кружляли в повітрі, лягаючи на підвіконня й дерева огортаючи маєток зимовою чарівністю. Анна прокинулася першою і, обережно повернувши голову, побачила, що Джон уже не спить. Він лежав, дивлячись на неї, і в його погляді не було звичної напруги — лише тепла ніжність і глибока вдячність.

— Доброго ранку, коханий, — промовила Анна, лагідно всміхаючись.

-- Доброго ранку, кохана, - Джон провів пальцями по її щоках торкнувшись губ пробуджуючи їхню чутливість. — Анно... — його голос звучав хрипло від емоцій. — Мушу визнати, учора ти мала рацію.

Вона здивовано моргнула, на мить затамувавши подих.

— Ти відкрила мені очі, — продовжив Джон. — Я стільки часу був поглинений цим протистоянням, цією… війною, що сам не помітив, як почав втрачати найцінніше. Свою сім'ю... тебе.

— Джоне...,- Анна поклала свою руку йому на груди. – Я така щаслива це чути. Сподіваюся на цей раз ти дійсно зможеш зупинитися.

— Я ще не знаю як, але спробую. Ти рятуєш мене, Анно, — сказав він, підсовуючись до неї ближче. — Рятуєш від самого себе. І я вдячний тобі за це. Моя родина — і є моє справжнє життя. Я більше не дозволю нічому поставити вас під загрозу.

— Я завжди вірила в тебе. Завжди.

Джон ніжно притягнув її до себе і, дивлячись їй в очі, м’яко притулив свої губи до її вуст. Поцілунок був теплим і довгим, у ньому не було пристрасної жаги, лише безмежна любов. Анна відповіла на поцілунок обіймаючи його за шию, притискаючись ближче, ніби хотіла розчинитися у цьому моменті. Вперше за довгий час вони обидва відчули: тепер усе буде інакше. Їхнє кохання переможе всі бурі.

Згодом вони тримаючись за руки спустилися до зали, де вже за столом сиділи Кетрін, Генрі й Меліса. Побачивши батька, Меліса демонстративно насупилася, відсунула стілець і вже хотіла підвестися, аби піти.

— Мелісо, залишся, — спокійно, але владно сказав Джон донці. — Я маю до тебе розмову.

Меліса скосила на батька сердитий погляд, схрестила руки на грудях і надула губи. Однак залишилася сидіти. Джон та Анна теж сіли за стіл. Зробивши декілька ковтків свіжозавареної кави Джон відставив чашку і подивився на доньку:

-- Мелісо, найближчим часом я планую завершити конфлікт з шейхом. Все-таки я сподіваюся, що у нас вийде дійти до спільної угоди. І щойно це станеться я дозволю тобі зустрічатися з Омаром,— твердо сказав Джон. — Але… я готовий зробити виняток. Одна зустріч — уже сьогодні.

Меліса аж завмерла на місці, витріщившись на батька. На мить вона, здалося, не повірила своїм вухам, а потім, як пружина, зірвалася з місця, радісно заверещала і кинулася Джону на шию:

— Татусю! Дякую! Ти в мене найкращий!

Джон усміхнувся краєчком губ, але залишався серйозним.

— Але за однієї умови, — додав він.

— Та я на будь-яку умову згодна! — поспішно запевнила Меліса, ще сяючи від радості.

— Кетрін супроводжуватиме тебе на це побачення, — сказав Джон. — І пам’ятай: я довіряю тобі. Тому я не потерплю ніяких авантюр і непристойних витівок. Зрозуміла?

Меліса зблідла, потім зашарілася і зніяковіло опустила очі.

— Татусю... — пробурмотіла вона, ображено насупившись. — Невже ти справді думаєш, що я тебе підведу?

— Мелісо, я радий це чути,- Джон уважніше придивився до доньки й побачив, що вона щира у своїх намірах. - Просто... я піклуюся про тебе і дуже тебе люблю.

-- І я тебе дуже люблю, тату,- Меліса поцілувала батька у щоку. – Дякую тобі, що ти мене розумієш.

Анна легенько посміхнулася, підтримуючи атмосферу тепла за столом. А Кетрін пробурмотіла під ніс:

— Боже, дай мені сили впоратися зі своїм завданням.

-- Якщо виникнуть якісь проблеми телефонуй мені,- шепнув жартома Генрі їй у відповідь.

— Ой, лицар століття знайшовся,- пирхнула Кетрін, закотивши очі.

Після сніданку Анна накинувши на плечі шерстяну шаль вийшла разом із Джоном на ганок, щоб провести його. Біля будинку на нього вже чекав Говард, терпляче стоячи біля відчинених дверцят чорного автомобіля. Джон віддав портфель Говарду, а сам обійняв дружину, обережно пригортаючи її до себе.

— Поруч з тобою я такий щасливий, — сказав він, нахиляючись ближче так. що їхні лоби торкнулися одне одного. — Ти моє світло, Анно.

-- Я теж щаслива поруч з тобою,- Анна ніжно усміхнулася, відчуваючи, як від його слів серце наповнюється теплом.

— Як плануєш провести цей день? — поцікавився Джон, не відпускаючи її зі своїх обіймів.

— Сьогодні відбудеться засідання благодійного фонду, — відповіла Анна, дивлячись йому прямо в очі. — Я маю там бути.

Джон кивнув, легко проводячи кінчиками пальців уздовж її щоки.

— Ну, а... — його голос став ще м’якшим, — увечері я запрошую тебе на романтичну вечерю. Я заїду за тобою і ми поїдемо до затишного ресторанчика, де я замовлю столик. Цей вечір ми проведемо лише удвох...

— Я буду нетерпляче чекати вечора, — відповіла Анна відчуваючи, як її щоки спалахнули легкою рожевістю, а очі засяяли. Вона стиснула його руку у своїй.

Джон кінчиками своїх пальців підняв її підборіддя, і його губи пристрасно торкнулися її губ — поцілунок був глибоким, ніжним. Він неохоче відірвався від неї та сів до салону, але його погляд ще тримав її в обіймах. А вона залишилася стояти на ганку, вдивляючись у слід автомобіля, який плавно виїхав за ворота маєтку. Її серце билося швидше, переповнене щастям і передчуттям романтичного вечора, який чекатиме на них двох.

Повернулася до будинку, ще несучи в собі тепло його обіймів. Та ледь вона переступила поріг, як до неї кинулася Меліса. Дівчина обійняла Анну так міцно, що та навіть застигла від несподіванки. А потім Меліса ще й швидко поцілувала її в щоку.

— Чим я заслужила таку честь? –запитала Анна, яка була здивована такою поведінкою падчерки.

— Я розумію, що це завдяки тобі батько дозволив мені побачитися з Омаром. — відповіла Меліса все ще обіймаючи Анну. — Не знаю, що ти там йому сказала, але... дякую тобі.