Розділ 24

Коли Джон поїхав, як він сказав, до офісу, Анна залишилася сама. Її й досі переповнювало відчуття радості — здавалося, ніби весь світ знову засяяв яскравими барвами. Вона закружляла по кімнаті, мов дівчинка, яка отримала найдорожчий подарунок. Її серце співало: негаразди закінчилися. Він більше не вважає її винною. Він кохає її. Він щасливий, що в них буде дитина.

Але найбільше вразила його обіцянка. Джон пообіцяв відмовитися від кримінальних справ. Анна згадала, як колись він із холодною впевненістю заявив, що цього ніколи не станеться, і щоб вона навіть не намагалася його змінити — інакше стане холодним, байдужим. А тепер… усе відбулося само собою. Він сам захотів змін. Сам відчув потребу залишити небезпеку позаду — заради родини, заради неї, заради їхньої майбутньої дитини.

Опанувавши емоції, Анна глибоко видихнула, все ще усміхаючись. Поправила зачіску, одягла теплу кофту. Планувала спуститися вниз, поснідати, зателефонувати до консультації й, нарешті, розповісти Кетрін про вагітність, поділитися своїм щастям. І вже за хвилину Анна легко спускалася широкими сходами до вітальні, тримаючись за поруччя перебуваючи на хвилі своїх думок. Та щойно ступила на останню сходинку, як голос Меліси вивів її з мрійливого стану.

— Анно! — Меліса виглядала дещо збентеженою.

Вона підбігла до Анни, різко схопила її за руку. Не даючи сказати ні слова, потягнула за собою до бібліотеки. Відчуваючи тривогу, Анна не стала опиратися. І, коли за ними зачинилися двері запитала:

— Мелісо, що сталося?

— Анно, — почала Меліса. — Я чула… як батько ще вчора розмовляв телефоном. Він… повернув ту кляту картину Клімта! Вона знову в нього. А зараз він…

— Що? — перепитала Анна, яка була здивована почути. — Мелісо, ти впевнена? Мабуть, ти щось не так зрозуміла, бо це ж… нереально. Я взагалі гадаю, що зараз «Муза» напівдорозі… у пустелі…

— Ця клята «Муза» знову у батька! — Меліса майже кричала від злості, нервово ходячи бібліотекою, жестикулюючи руками. — Якби могла, я б спалила ту картину! Повір, не вагаючись знищила б її своїми ж руками, — випалила, зупинившись перед Анною. — Через неї скільки неприємностей! І мені байдуже, що це «витвір мистецтва»! — вона навіть зневажливо зімітувала пальцями лапки.

— Мелісо! — Анна на мить стисла губи, обмірковуючи почуту новину, ще не до кінця вірячи падчерці. — Ти точно впевнена у своїх словах? Тобі не почулося? Твій батько… сказав, що повернув картину? Як це? Мелісо, ти…

— Я не знаю як, але факт у тому, що він повернув своє. Але, Анно, справа не в картині! — Меліса підступила ближче, нервово кусаючи губу. — Він тримає Омара… у полоні. У якомусь котеджі. Я все чула. Він не відпустив його. Він утримує його силоміць.

Анна здригнулася. Вона ніяк не очікувала почути ще й таке. Джон, який усього годину тому, нагорі, в їхній спальні, дивився їй у вічі й обіцяв зав’язати з темними справами, насправді знову порушував закон. Болісна хвиля розчарування обпекла їй серце.  Невже ті слова, сказані в довірі, були лише красивою обгорткою, виголошеною для того, аби заспокоїти її тривоги? А вона ж повірила йому…  На якусь мить їй здалося, що ґрунт вислизає з-під ніг — наче весь той крихкий світ довіри, який виник між ними, враз розсипався на друзки.

— Він зараз поїхав допитувати його, — очі Меліси налилися сльозами. — Він завдасть йому шкоди. Але це неправильно! Омар… він… не витримає…

Анна сіла у крісло, щоб не впасти. Слова Меліси мовби розбивалися об її свідомість і лунали здалеку, наче крізь густий туман. Все стискалося— від того, що доводилося визнавати реальність такою, якою є, яку зовсім не хотілося приймати.

Але ж… він і не обіцяв, що зможе одразу порвати з усім небезпечним. Ні, такого він не казав. Він навпаки сказав, що йому потрібен час. Вона вчепилася за цю думку. Так, йому потрібен час. Він і справді намагається змінитися — вона ж бачила це. Просто за одну мить викреслити минуле неможливо. Відчула, що й сама була наївною, вірячи, що йому буде достатньо ось-так просто стати іншим — без темних тіней і ризику. Йому потрібно дати шанс, віру, підтримку.  Проте чим більше шукаючи виправдань, тим сильніше відчувався гіркий страх: а раптом він так і не зможе вирватися? Ні, Джон зможе і вона у нього вірить.

— Анно, ти чуєш мене? — Меліса гарячково взяла Анну за руки. — Ти повинна мені допомогти. Ти повинна дізнатися, де знаходиться той котедж. Я мушу побачити Омара! Мушу переконатися, що з ним усе гаразд! А потім…

Анна перемкнула думки на Мелісу й затримала на ній погляд. І раптом побачила, що перед нею вже не та зухвала і байдужа дівчина, яка була раніше. Тепер у ній палала інша іскра: зрілість, рішучість, відчуття власної сили. Вона більше не шукала приводів для насмішок — просто просила про допомогу. Просила у неї… І все це через… кохання. Меліса й справді закохалася в Омара. Ця думка змусила Анну зрозуміти глибше: для Меліси Омар більше не ворог, а чоловік заради якої вона здатна ризикувати і  йти навіть проти батька.

— Але, Мелісо... — Анна попри своїм думкам намагалася говорити розсудливо. — Ти розумієш, що твій батько взяв Омара у заручники не просто так? У нього, мабуть, є якийсь план. У них там серйозні справи… небезпечні справи…

— Омар потребує моєї допомоги, я це відчуваю,- Меліса змахнула сльозу, що скотилася щокою.— Батько не буде з ним церемониться. Я не заперечую, що Омар чинив неправильно, але він не мав вибору! Його змусили! Він не хотів нашкодити нам, я це знаю! Ми повинні йому допомогти втекти…

-- Допомогти втекти? Мелісо це не можливо…

-- Якщо ні, то ти повинна переконати мого батька відпустити його! — Меліса дивилася на Анну з такою надією, що було важко встояти. — Ти маєш вплив на батька. Він тебе любить, він тебе слухає...то можливо у тебе вийде  переконати його…

-- Ти просиш у мене допомоги, але… - Анна знітилася. У її голові вирували суперечливі думки.

Її серце підказувало допомогти, але розум застерігав не треба, тому повільно додала. - Меліса, я розумію твої почуття... Але я не можу обіцяти, що зможу тобі допомогти, бо навряд чи у мене вийде. Ти ж знаєш, твоєму батькові важко щось довести, у чомусь переконати й тим більше випитати якусь інформацію. І як йому взагалі пояснити свої наміри.