Розділ 13

Вечірнє небо затягнулося темними хмарами, і коли чорний автомобіль підкотив до воріт маєтку, вже сипав дрібний сніг. Анна сиділа на задньому сидінні, дивлячись у вікно, а її руки, складені на колінах, ледь тремтіли. Джон сидівши спереду мовчав, вдивляючись у темряву — всередині нього ще вирували емоції. Він ніяк не міг збагнути, навіщо Анна так підставила його. Навіщо виставила на аукціон картину Клімта, знаючи про її цінність і те, що ця картина повинна залишатися у тіні від сторонніх очей.

Говард відчинив дверцята, і вони мовчки вийшли з машини, і так само мовчки увійшли до будинку. Кетрін та Генрі під’їхали слідом і теж мовчки вийшли зі своєї машини кожен заглиблений у власні думки, навіть не намагаючись завести розмову. Атмосфера була занадто пригнічена та неприємна. Кетрін глибоко було шкода Анну. Вона бачила, як та зблідла й засмутилася, коли лорд Вітмор звинуватив її у зраді. Ще у виставковому центрі Кетрін хотіла заступитися за Анну й сказати, що на місці «Музи» висіла зовсім інша картина, але при людях не наважилася — їй було страшно навіть підійти до дядька. А от Генрі весь час обмірковував, що робитиме Джон далі. Та коли лорд Вітмор наказав їхати слідом, бо має для нього важливе завдання, Генрі зрозумів: вони збираються підробити «Музу». І вже тоді відчув легке хвилювання, бо намалювати Клімта не так просто, як може здатися. І він сам навряд чи впорається.

Щойно вони вчотирьох увійшли до будинку, а Говард поїхав відганяти машину до гаража, на подвір’я заїхала Меліса на своєму авто, яке забрала у Клари. Ще в кафе вона відмовилася від пропозиції подруги продовжити святкування у нічному клубі, сказавши жартома:

— Ні, я повинна бути вдома, коли повернеться батько з Анною… Хочу на власні очі побачити крах нашої новоспеченої леді.

І тепер вона поспішала до будинку, аби не пропустити жодного слова їхньої сварки. Меліса була впевнена: сьогодні батько скаже Анні, що подає на розлучення. Зайшовши до будинку Меліса мовчки та швидко пройшла через вітальню де на дивані засмучено сиділи Анна й Кетрін, біля каміна стояв Генрі, а батько розлючено ходив сюди-туди чекаючи коли його донька підніметься сходами та піде до своєї кімнати. Меліса так і зробила, вона піднялася сходами, але до своєї кімнати не пішла, а притаїлася за кутом. Звідки було видно і чути, що відбувається внизу.

— Як ти могла? Анно, як ти могла виставити Клімта на аукціон?! Ти хоч розумієш, які за цим стоять наслідки?

— Я не виставляла… чесно тобі кажу… у мене навіть такого у думках не було,- Анна хотіла довести свою правоту. – Джоне, повір… я б ніколи так не вчинила…

Її голос тремтів, а в голові гуділо. Погляд був розмитий, а тіло здавалося стало ватним. Вона глибоко вдихнула, намагаючись зібратися.

-- Тоді як ти поясниш, як картина Клімта опинилася на аукціоні? Тільки ти знала де вона знаходиться, - Джон прагнув опанувати себе, взагалі не хотів цього скандалу, але не міг ніяк вгамувати свою лють змішану із сумом.

— Я… хочу сказати, - Кетрін наважилася вступитися на захист Анни.- Дядьку, я допомагала Анні збирати картини для аукціону. Там не було Клімта, присягаюся! Ми підготували для аукціону тільки ті картини, які знайшли у підвалі… Я навіть не знала, що у вас може бути така картина…

-- Кетрін, заспокойся,- Генрі відійшов від каміна та підійшов до дружини, сів поруч, взяв її за руку цим самим даючи їй зрозуміти, щоб вона не говорила зайвого.

— Кетрін, йди до своєї кімнати. Зараз же,- коротко та холодно сказав їй лорд Вітмор.

— Але…- Кетрін хотіла заперечити та Генрі міцніше здавив їй руку змушуючи замовкнути та підкоритися наказу. Кетрін тяжко зітхнула, подивилася на Анну, підвелася та вже хотіла підійматися сходами, але зупинилася та розвернулася. – Я присягаюся, що Анна Клімта на аукціон не виставляла. Це зробив хтось інший, той хто хотів підставити Анну й зашкодити тобі, дядьку…

-- Я сказав, йди до своєї кімнати,- повторив суворо Джон, змушуючи племінницю замокнути.

Кетрін піднялася сходами, кинувши останній співчутливий погляд на Анну, яка так і сиділа з опущеною головою. Меліса ж швидко зникла у своїй кімнаті — їй зовсім не хотілося, щоб її помітила Кетрін, аби не викликати жодних підозр. Шкода тільки, що у неї немає більше змоги підслухати продовження сварки. А так хотілося почути найзаповітніші слова — як батько скаже, що подає на розлучення.

«Ну, нічого, - заспокоїла себе подумки Меліса, коли лягла на ліжко радіючи сьогоднішній перемозі, - завтра обов’язково дізнаюся всі подробиці».

 А тим часом…  Джон звернувся до Анни та Генрі одночасно:

— Зараз ми разом підемо на третій поверх до майстерні.

— Джоне… будь ласка… вислухай мене,- Анна хотіла довести те, що вона не винна. – Джоне, не вже ти гадаєш, що я здатна на таку підлість. Здатна підставити тебе. Я ж тебе кохаю…

— Поговоримо про це потім,- відповів різко Джон навіть не подивившись у її бік.

До будинку зайшов Говард з картиною Клімта у руках, яка була загорнута у біле полотно.

-- Мілорде, куди картину нести? – запитав водій.

-- На третій поверх до майстерні...

Говард кивнув та рішуче рушив уперед сходами. За ним ішов Джон — зосереджений, похмурий, з помітною злістю в очах. Він наче не чув слів Анни, і був цілком переконаний, що саме вона виставила «Музу» на аукціон. Адже, на його думку, ніхто більше не мав змоги зробити це. Але… все ж глибоко в його душі жевріли сумніви, та зараз не час розбиратися у почуттях — потрібно було рятувати ситуацію. Анна йшла слідом, бліда й виснажена, з опущеними очима, немов під тягарем невидимого болю. Її кроки були майже беззвучні, а плечі зігнуті. А от Генрі, який підіймався сходами останній йшов впевнено. У думках він уже опрацьовував деталі майбутньої роботи — які саме йому знадобляться пензлі, які фарби варто обрати, і взагалі з чого почати, щоб підробка вийшла бездоганною та не викликала жодних сумнівів. Джон зачекав поки Говард розгорнув картину, поставив її на мольберт, випрямився та вийшов з майстерні зачинивши за собою двері. Тільки тоді Вітмор повільно подивився на Анну та на Генрі й сказав без краплі тепла у голосі: